якщо ми разом, то тепер це лише формальнісь
бо ти вже не мій, а я не твоя.
дивне, доволі дивне відчуття
коли розумієш що людина, яка була для тебе всім, якою ти жив/жила
більше не належить тобі
це вже інша зовсім далека особистість.
час нас змінює, відстань на зміює, ми змінємося.
майже щовечора у нас в гуртожитку хтось плакав, не просто плакав а ридав, втрачаючи частинку свого життя.
хтось рік хтось два з половиною, а хтось пів.
хтось мирився, хтось розходився назавжди, а дехто залишався друзями.
з кожним наступним разом я розуміла що рано чи пізно прийде і моя черга.
вчора та черга дойшла до Іллі.а 10 листопада в них міг бути рік.
я говорила з ним, а мені було не по собі
дивилася в хлопчачі очі наполовину залиті слізьми, і бачила і згадувала тебе.
мурашкі по шкірі.