не залишай листи на підвіконні
вони там геть начисто вицвітають
залиш там краще квіти оті сонні
які так любиш чи любив- не знаю
сховай мої листи до себе в душу
як я твої ховаю десь у серці
забути. Так. Забути тебе мушу
та марно. Рік за роком, в мегагерцах
вимірюю любов, ненависть й страх
стираю я ім*я твоє із вуст
зі стелі, вікон. У моїх очіх
ще досі спогади наших розпуст
всі фото у книжках старих ховаю
від кого? Тож від себе, не дарма
по коридорам темним лиш блукаю
відлуння в стінах – ти сама… сама