Сумно. Боляче. Думала, що розлюбила на завжди. Думала… Лише думала… Але серцю не накажеш – воно безнадійно закохане.
Люблю. Можливо для тебе це слово нічого не значить і здається безглуздим, однак я тільки ним і живу. Живу тим, що відчуваю до тебе це блаженне почуття. Живу в надії на взаємність.
Болить… Одного разу я вже спіткнулась об кохання до тебе, вдруге – не стану.
Осінній вечір. За вікном дощ. Я знову залишилась в пустій кімнаті наодинці зі своїми сентиментальними думками. Як завше починаю мріяти (обожнюю!!!), але щось заважає. Дивно… ця мелодія… Здається, я вже чула її. До болю знайома мелодія… Ну ж бо, згадуй!
В голові коїться казна-що: не та, не та, також не та, а це схожа, проте ні – не та. Перебираю всі мелодії, що зберігаються в пам’яті. І ось миттєве запаморочення. Це – вона – розлучниця!!!