Історія одного Loveласа.

Насправді це кухоль пива(бокал вина, стакан віскі чи нещасний шот з самбукою) роблять нас відчайдушними, сміливими, відвертими, роблять з нас непоганих психологів. Алкоголь сьогодні – це панацея, це, здавалося б, вдале вирішення усіх проблем. Робиш ковток, відчуваєш у грудях тепло, робиш другий – «язик без кісток», робиш третій, десятий і життя вдалось.
Ми з другом щойно побились об заклад: хто перший підчепить одну з двох подруг, що сидять навпроти за сусіднім столиком. Я не сумнівався у своїх шансах (ще б пак! На мені останні тренди topshop, до біса вдала стрижка, ліву кінцівку прикрашає новенький swatch, на шиї півлітра chanel allure) Найдієвіший спосіб привернути до себе увагу – це ляпнути щось дотепне, щось, щоб беззаперечно зачепило і миттєво зацікавило слабку стать. Нехай, обмежусь банальним «Могла б пригостити мене чимось смачненьким, хоча б собою». От і все, рибка на гачку.

Щоб закріпити ефект «ідеального першого враження» роблю вигляд, що мені хтось телефонує або ж просто дістаю свій айайайсрон чи перепихаю ключі від авто з однієї кишені в іншу, гучно ними брязкаючи. Декілька келихів білого ігристого, моя долоня у неї на стегнах, темрява, туалет закладу, знову темрява і я переможець. Тим часом мій вірний Санчо Панса тільки з вічливості взяв номер телефону у подруги « довгоногого трофею», яка м’яко кажучи, була схожою на симбіоз пелікана та каракатиці.
-Чуваааак, з тебе ящик темного міцного! – я сатирично поплескав друга по плечу. Він невдоволено повів бровою, мовляв, й без того все ясно.
Дивний він у мене. Вірніше – порядний. Якось дико звучить, правда? Такої ще старомодної формації а-ля бабусю через дорогу перевести, волоцюзі подати грошенят, сміття викидати тільки у смітник і бла-бла. Я таким не переймаюсь, мені фіолетово. А ще мовчазний, спокійний, принциповий, він моя сила тяжіння ще з 5 років, коли ми футбол пляшками з-під кефіру ганяли у дворі.
Через декілька місяців я стояв ліворуч від нареченого і налякано спостерігав за тим, як ніжно та любляче мій друг одягає обручку на безіменний палець гібриду-каракатиці і як пристрасно вона починає його слинити, коли тітонька з РАГСу ледь встигає вимовити «Оголошую вас…» Жах. Я стояв як вкопаний з таким відчуттям, наче мені прокусила шлунок акула. Може, згодом я навчусь бути радим за нього, може, навіть припиню називати його дружину жартом природи.

Хтозна.
Проте, я досі все ще не можу зрозуміти в якому з жіночих туалетів, задніх сидінь авто та чужих ліжок ненароком загубив своє серце?