Штучний клапан

Не кажи, що все тобі по плечу,
іронічно ховаючи погляд в кишенях.
Кохаючи, ти б напевне відчув як болить,
коли б’ють по обличчю брехнею, немов по мішені.

Я втомилась боротись з твоїми вадами,
відчувати
як тхне твоя сорочка чужим тілом.
Знаєш, я навіть якби й хотіла,
то всеодно не змогла б тобі зрадити,
здається,
що вірність від безпорадності у мене п’явкою в’їлась…

Що за місце таке?
Де кожна жінка, мов річ, має власника.
Де газони й будинки, немов під макет,
де світло заздалегідь вимикають,
бо лячно, що воно може раптово згаснути.

«Залишайся, не їдь! Будь обережна!»
-тільки це не про мене.
Я давно вже хочу побачити океан, зітканий
з піску та вкритих міддю мушель килим узбережжя.
Хочу, щоб вітер лоскотав мені поцілунками вушка,
щоб знімав своїм язиком з них сережки.
Хочу відкрити першому ліпшому незнайомцю
свою двокімнатну душу,
хочу, щоб ти в ній більше не мешкав.