А буває добре. Просто добре. Сидіти вперше на твоєму ліжку і несміливо пити чай навпроти твого силуету. Робити маленькі ковтки, аби розтягнути час, що розчиняється, мов цукор у твоїй чашці. Не солоди мені. Тільки будь поруч. І я буду дивитись, як стають вологими твої тонкі вуста, що набувають присмаку м"яти після кожного наближення фарфору. Буду боятись спіймати твій погляд, губитись в кутках й зупинятись на стінах. А ти посміхнешся. Так хитро і щиро водночас. Мабуть, знаєш все те, що зараз у моїй голові, бо я відчуваю, як ти відчуваєш. Не зчитуй мене. Тільки будь поруч. Бо в твоїй присутності щось завмирає.