Ти ще такий живий, ніби теплий звір.
Не переходь межу, не здавай, не вір –
світ не лише множина із безглуздих втрат
або осмислених, тож безнадійних, дій.
Ні, ти нікуди не зникнеш у двадцять п’ять.
Не засинай так швидко, а краще сядь
і дослухайся в ніч, поки інші сплять:
може ти втратиш теперішній фокус часу й подій,
та залишишся той самий.
В світі і правда нема недоречних зим,
і якщо схоче, то кожен матиме дім,
рибу злапає в ставку і фею в нічному лісі –
якщо ти тут, то ти вже його заслужив -
світ пароплавів, оленів та орлів,
світ, у якому тобі завжди добре і завжди сім,
чи принаймні вісім.
Ти ще такий цілий, як горіх чи плід.
Що тебе надіб’є, чим відгородить від
краю, де ти король, чарівник і воїн?
Знаєш, якщо приходиш туди один,
обов’язково чекає на тебе невтомний кінь,
а якщо не сам, то буде у тебе син,
або, може, двоє.
Поки ти ще не взнав нездоланний страх,
поки ніхто не помер в тебе на руках,
поки дихання не спинялось від передозу –
запам’ятай ці сутінки голубі,
подушку м’яту, заїду на губі:
все що в тобі – залишиться у тобі,
Інше – поза.
Я там була і я знаю, про що кажу –
чуєш, не вір, не пускай, не здавай межу.