Ось, ти прокидаєшся і бачиш його:
З кирпатим носом та пошрамованими руками.
І цілуєш у чоло такого сонно-усміхненого, твого.
З ним буде приємно прокидатись роками.
І ділити спільно серце, справи, ліжко…
Можливо, навіть довіриш йому сплату боргів.
Дозволиш іноді критикувати себе трішки,
Наприклад, за пригорання у духовці пирогів.

Ось, ти прокидаєшся і бачиш її:
Без косметики та з неукладеним волоссям.
Навшпиньки на кухню прямуєш, без слів,
Та вчишся любити – як ніколи досі.
Ти хотів би мати з нею спільне авто та дітей,
Навчити забивати цвяхи, лагодити крани…
І в одній кімнаті розгортати новий день,
Зализувати довгими ночами буденні рани.

Ось, ви прокидаєтесь разом від шуму дощу.
Такі ще зовсім юні та прекрасні.
Він мужньо стверджує: «Коли що – захищу!»,
А ти йому готуєш улюблені страви часто…
Тоді світ звужується до розмірів кімнати,
І це не є так катастрофічно, правда.
Коли любові є надто багато,
То все одно не залишай її на завтра.

травень, 2012 р.Б.

Марта Првіз