Нагадай мені лагідні мрії,

Що їх пісня тече у мені.

Мене думка про тебе так гріє,

Що душа не віддасться зимі.

Я люблю надзвичайну цю пору,

Голос неба і брязкіт землі,

Біле поле, засніжені гори.

Тихі хати в забутім селі.

Що мені ці огидні проблеми?

Що мені це типове буття?

І набридли ті штучні системи,

Що придушують моє життя.

Мені музика дивна звучить,

Та, що кожну омріює мить.

Я не кину цю займану душу,

Я не кину прекрасну блакить.

Сподіватись на щастя я мушу,

Щоб писать, але й щоби жить!

Ілья Чєпєлєв.