Ось іноді хочется поїхати з міста з свого рідного міста в якому виріс забути всіх людей, всіх всіх цих егоїстів які не раз доводили тебе до істерики коли тобі не просто обідно, а навіть бридко і ти просто розчаровуєшся в людях……і чим стаєш ти старший тим це частіше трапляєтся ти не злишся на них, не ненавидиш а просто не хочеш бачити…а потім згадуєш свою маленьку п*ятиповерхівку і маленкій старенкій двір з качелями на який ти дні на прольот катався літом з друзями.Людьми з якими ти навіть зараз не вітаєшся, згадуєш школу та ті часи звісно багато пройшло часу, але школа залишилась незмінною, також згадуєш ті маленкі вулички по яким ти ходив з своїм першим коханням, згадуєш мокру подушку після кожної сварки з ним і розумієш що якщо ти залишиш це місто то ти вже ніколи не будеш таким яким ти є ти загубиш себе в хаосі іншого мегаполісу, адже там тебе ніхто не чекає пуста квартира, холодні стіни, і…і все більше нічього тікі самоьнісьть….