Коли часом здається, що ти зайва людина
І що власне життя для життя не причина,
Коли думаєш знову, що існуєш даремно,
Ти подумай про тих, кому завжди темно!
Можеш чути радість пташиного співу,
Перекати грому, шелестіння зливи!
Твоя біда – не біда, твоє лихо – не лихо,
Ти подумай про тих, кому завжди тихо!

ось у Аліни у посту побачила цю пісню та зрозуміла, що тільки сьогодні у мене були думки про це. я напишу цей пост саме українською мовою, тому що саме нею я зараз думаю.
ось я скаржусь на те, що у мене все не так, ось ці іспити. у всіх весна, а я сиджу вдома та тільки вчу та вчу. і так ще 2 тижні. а є такі хлопці та дівчата, хто ніколи не бачив цей світ, вони навіть, напевно, не знають, що таке "колір" та сни не бачать, або тільки чорно-білі. а є такі, хто ніколи не чув співу пташок уранці, ніколи не засинав під пісні матері, бо не чув ії голоса. такіх маленьких діток дуже багато! але вони все одно знаходять у собі сили посміхнутися, вони радіють, вони дійсно щасливі. а ми сумуємо через всякі дрібниці. треба зрозуміти, що маємо те, чого не має у інших, ми здорові, у нас є руки та ноги, ми бачимо цей світ, ми чуємо його. дійсно, коли тобі буду погано, просто згадай про цей пост, згадай, про тих, кому завжди тихо, кому завжди темно…
сподіваюсь, мене зрозуміли