люди так спішать. вони спішать назвати когось коханим, когось другом. вони починають молитися на людину з першого дня знайомства. вони самі собі малюють ідеальні образи, ідеальне життя. і що з того? всі ці намальовані надії, розвіюються першим вітром. і коли ти помиляєшся у людині чи когось засмучуєш, тебе наповнює пустота, яку мало чим можна заповнити, мало способів відволікти себе від того. просто деколи треба почекати. зупинитися і почекати!