А зараз би на море, туди, де я найчастіше їжджу…все ж я люблю свою рідну Одесу, (свою, бо за усі роки вона стала рідним містом, яке показало мені чимало) інколи пафосну та ще досі мною нерозгадану, таку нову на запах та близьку по духу, як буває любо приїхати туди і відчути найдивовижніший солоний запах моря. Як цікаво спостерігати за людьми, бо вони інші, ніж у Луцьку, мені інколи навіть лячно і дивно, що тут по-інакшому.

Там гарно, по-своєму гарно і дуже весело.

Ввечері, коли так повільно заходить сонце, я бачу не банальні вулички, як у моєму місті…я бачу море, таке чудове море, яке ніколи не опишеш словами, яке має свою індивідуальність і свою красу, я б слухала ці хвилі і купалася у ньому щовечора. Десь там далеко чути музику, яка ледь-ледь пробивається крізь цей приємний шум, він дарує мені спокій та тепло у душу, мені стає радісно та легко.

Напевно я писала б тут вічно, бо море - це спокій та радість для мене, як я хочу туди…

Потрібно знаходити красу та радість у всьому, як казав О.Довженко:"бачити зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах"