Я інколи втомлююся бути собою. Забагато відповідальності, чи що… У вас таке теж буває? А іншим разом страшенно прешся від того, щоти – це ти, і вся ця халепа стається саме з тобою, ніхто інший саме так це всене проживав би, і тобі страшенно пощастило, що маєш можливість жити життя не «встіл», а на екран, на папір, на голодну до несистемних суб'єктів чиюсь свідомість…А ще страшенно добре, що все в балансі. І якщо є хтось, хто тебе херить, обов'язково мусить бути хтось інший, хто любить тебе і допомагає втекти відпустопорожнього саможаління й зависнути трохи на самоусвідомленні