Сьогодні якось так добре все було.Ранок, як традиція, розпочався з бігу.Втома, виснаження та недосипання не зламають мене, я маю мету, вона буде досягнута.Найкраще те, що скоро, дуже скоро буде кінець…кінець мук та тюрми, справді тюрми.Як тільки можна було провести 11 років тут?Як?Поясніть…Добре хоч висловлювати свої думки навчилася.Але зараз не про це.Все погане теж коли-небудь закінчується і тут саме цей випадок.

Скоро, зовсім скоро ми відчуємо свободу.Побачимо, що означає бути самостійним.Я щиро вірю, що мої однокласники вступлять в омріяні ВУЗи, на державне…ее не вірю, знааааю!!!Це ж гімназіяяя!Як страшно і водночас весело.А скоро будемо вирішувати нові проблеми, обирати, все буде не так…все буде набагато важче.

Ех, сьогоднішня фізкультура мені запам*ятається надовго.Ти мене так розумієш, я дивуюсь, як за такий короткий час, я вірю тобі, як сестрі…Скоро разом, лише разом.Дякую, що поруч.Це так приємно!!!

Ще я сумую за НИМ, так не вистачає його.Могоо….

Обожнююю***