Викради мене, заховай мене – це вже невиліковне….
Ні, мені не допоможе чай…. ні солодке, ні тепла кофта…
Дай мені чогось гарячого і темний затишний куток з тобою….
І щоб менше, ніж на подиху одне від одного..
Забери мене, заховай мене від пострілів долі…
Від всіх календарів, циферблатів, чисел….
Я ж сьогодні не доросла жінка, а налякана дитина….
По моїй душі, як по склі, побігли тріщини….
Так, я знаю що втечею я не вирішу свої проблеми….
Так, я знаю – не можна – з головою в людину….
Але ж забери мене….
І нехай я буду сильною….
Але саме зараз мені холодно і самотньо….
Забери мене, заховай мене….
Руки, міста, вулиці…
І години без зупину….
Дивлячись в дощ…
Притулившись до скла лицем…
І навіть перила мостів….
І висока драбина…. Вгору….
Чи…. Можливо… Залиш мене…. Це вже невиліковно…
By Obodzinskaya ©