Міста в якому ти плакала більше немає
площ порожні, і скриньки порожні,
і тіні наших валіз як і тні долонь не зникають
Наче лишились слова, що не вимовиш і не заміниш.

Є коридор, є вертання туди де дзеркала тихі й прозорі
Де сніг
і ніхто не вмирає
Де не шкодуєш, що втратила більше ніж мала
і пам"ятаєш дрібниц, а головне - забуваєш.

Все закінчилось і кожен із нас обмежений -
руки не зв"язано, але й не випито чаші
губитьс, губиться в межах зими
чи за межами міста в якому ти плачеш.