remic:

kapranova:

як же це так..я втомилась..я вже більше не маю сили..я вже бвльше не можу боротися..с кожним днем все більше і більше болю у цьому серці…все більше і більше…а сил, сил боротися і йти далі їх зовсім немає..немов душа вже викорстала свійсрок придатності, немов сердце вже немає ліміту на удари, скоро зупиниться. .лише видасть свої останні самі звучні удари..удари для тебе..

важко так. .жити коли ти вже нічого не знаєш..коли вже реально нічого не тішить..просто хочеться повішатись..або десь заснути..скрутитись під одіялом. .і залишитись у своїй мрії назавжди..

накінець перестати плакати..це так втомлює..очі вже виплакали весь свій колір, весь свій блиск

просто життя більше не наповнюється сенсом..взагалі, абсолютно ніякого сенсу..ніби вже все виконала..ніби вже готова..готова.

а я втомилась боротись і заставляти битись таке холодне сердце

Чи допоможуть тобі мої зараз слова? Коли в тебе в серці суцільне багно.Думаю ні.Я нічого подібного не відчувала, я не кохала, ніколи не була залежна так від людини настільки. Я стараюсь ніколи не впускати людей до серця, знаючи що дуже важко потім з корінням виривати всі спогати які зрослися в одне ціле з душою та серцем. Коли в тебе немає ніякого вибору а тільки позабути його, а як позабути? коли мозок про щось інше не може думати, не може мислити по іншому. Це як программа, яку він установив у твоїй голові, не розповівши як її видалити без жодних залишків.Він тебе залишив одну, певно він знав що ти сильна, і що ти маєш впоратися з цим складним завданням.Отже він вірить в тебе, а поки він вірить в тебе ти не повинна втрачати надії, це дуже важливо!

Рідненька моя, ти повинна знати, що ти можеш в будь яку хвилину звернутися до мене. Я поряд!