kapranova:

Ілюзією прожитих віків, поетами написаних історій. В маленькім місті крізь полон дощів навік зустрілись дві крилаті долі. Словами не можливо розказать, як ті серця замріяно кохали. В таке не міг повірить навіть Бог. Вони ж під небом високо літали.

Таких історій дуже мало на землі, вони кохали дуже сильно й до нестями. Їм дуже заздрили всі очі злі та не зломать любові, яка жила віками.

Ніхто б тоді ніколи не збагнув, Що може все завершитись провалом. Чи може Бог дивився не туди. Чи може замалий для них став світ. Не зміг він врятувати від біди той ніжний і закоханий політ.

Навіщо все це? Як це зупинити? Нема причин. Їх не було, повір. І хай наступить день і знов засяє Їх спільний день, де починається любов