Помню уже в 11 классе, на уроке украинской литературы, так зацепил этот стих, так его чувственно прочитала наша учительница, так красиво донесла весь его смысл. А ведь действительно, все наши личные трагедии, кажутся громадного масштаба, а на самом деле ничего необычного, ничего глобального, просто вспышка во времени, просто повторение истории. "Ты и я - это вечное" наша история не нова и она еще не раз повторится в будущем, только буду другая я и другой ты.

Ну скажи - хіба не фантастично,
Що у цьому хаосі доріг
Під суворим небом,
Небом вічним,
Я тебе зустрів і не зберіг?
Ти і я - це вічне, як і небо.
Доки мерехтітимуть світи,
Буду я приходити до тебе,
І до інших йтимуть горді Ти.
Як це все буденно!
Як це звично!
Скільки раз це бачила Земля!
Але ми з тобою…
Ми не вічні,
Ми з тобою - просто ти і я…
І тому для мене так трагічно
Те, що ти чиясь, а не моя.