"Дай мені руку" просила тебе без кінця.
Так, ніби боялась втопитись в Дніпрі твого запаху.
" Тримайся поруччя, стіни або спинки стільця,
Лише не за нього. І не пробачай йому замаху

На постіль привезену з дому, на тіло, стосунки.
Бо потім все не відпиралося, не відмивалось.
Любив без прелюдій, несправжньо, тваринно, без гумки.
По ньому у ранах і спогадах чорно вмиралось. "

Ми пальці коли сплітали - найбільша зрада.
Крім одягу так хотілося зняти шкіру.
Бо то не армані, ґуччі, віттон чи прада,
То серце, живе і голе. А в тебе все в міру…