Там було холодно. Сусіди вже давно полягали спати і тому було чутно власне дихання. Вдих-видих.
Скрутившись калачиком можна було відчути холод, який пронизував все тіло від пальців до пальців.
Ху… хмарка пару вишла з роту, закрутилась в повітрі та вмить десь пропала.
По шкірі побігли мурашки. Вони все бігали і бігали, а пізніше навіть пустилися до танцю. Хотілось взяти і роздерти себе, щоб не відчувати цих мерзенних дотиків, які дошкуляли все більше, більше і більше.
Тіні блукають по кімнаті. Але в ній, окрім тебе, нікого нема. Ти бачиш чиїсь тіні, відчуваєш на собі чиїсь погляди. За тобою слідкують, чогось очікують, вичікують. Ти здасися раніше за них, ти не встоїш перед ними, їх більше. Нічого не вдієш.
Звуки. Чути все, до останньої дрібниці. На кухні з крану крапотить вода, на стіні годинник відбиває секунди, на вулиці чутні чиїсь кроки. Неможливо змиритись, звуки перемішались в голові і гудить мозок, як потяг на максимальній швидкості. Димить голова. Пар заповнює кімнату.
Проте, тільки зараз зрозуміло, що це не з рота йде пара від холоду, це з вух парує. Прийшла звістка, що в когось параноя.