на душі вигризає прохід величезний щур.веде в майбутнє з нестерпною біллю
важко говорити з нею і не розказати їй так як є, але це вона точно має взнати не від мене тому і нестерпно, що я знаю, що там кінець, а вона тільки в очікуванні..Все таки в який раз переконуюсь що чуваки таке мудачьо це навіть словами не передати, скільки там лицемірства, скільки брехні в їхніх словах, і які ми інколи буваєм всього лиш маріонетки в руках чмошників.Так хочеться повернутися на початок сказати що якби їм не було добре, його не потрібно підпускати на довжину витягнутої руки "він пробує, ніколи ж не буде пізно розійтись"він діє інстинктивно.. а вона, вона відчувала, заради нього вона змінилась..вона перестала тусити, вона настільки поринула в мрії що готова була жити з ним довго і щасливо.. як мене бісить оця довіра людям.. вони нікчемні..
В цей момент згадала "давню забуту історію літа"коли закрита людина була настроєна проти людей, а найбільше проти звірів-чоловіків..вона бавилась почуттями, але все таки одного разу в її довіру вломились і душу викинули в простір де й загублась, і ше довгий час вона не могла знайти себе..
жах ще й взнала визвірилась на свого Сашу аж шкода стало..він ж не винуватий що їхнє стадо дибілоїди!!!!