Вона носила квіти в волоссі
І ними грався він і ще вітер.
Здавалося давно вже дорослі,
Але кохали щиро, мов діти.
Відчинені серця, щирі очі,
Таких не так багато є в світі.
Лилися сльози щастя щоночі,
Обіцянки назавжди любити.
Будиночок на розі двох вулиць,
Паркан плющем осіннім забитий.
Здавалося дощі схаменулись,
Здавалося завжди буде літо.
Лише один дзвінок телефону,
І варто тільки їм захотіти.
Повіяло теплом з-за кордону,
А отже - неодмінно летіти.
Не обіцяй назавжди,
Не обіцяй навічно.
Де твое й моє завтра,
У скронях вітер свище.
Не обіцяй навіщо,
Не обіцяй, не треба
Залежить час найближчий
Там не завжди від тебе.
І раптом все змінилось навколо,
Проблеми, ціни, сни, сподівання.
Роз'їхалися як діти в школу,
Що першим було стало останнім.
Їй у варшавські спальні райони,
Йому в Москву, бетоном залиту.
Але кохання у таксофонах
Приречене недовго прожити.
Куди ведуть строкаті дороги?
Чому ви заблукали у світі?
Вас сотні, тисячі, вас мільйони
В Ізраілі, Канаді, на Криті.
Є спогади про те як було все,
Надії на те як все буде.
Нас доля стрімко течією несе,
Бо ми є не титани, ми люди.
Не обіцяй назавжди,
Не обіцяй навічно.
Де твое й моє завтра?
У скронях вітер свище.
Не обіцяй навіщо,
Не обіцяй, не треба
Залежить час найближчий
Там не завжди від тебе.
Залежить час найближчий
Там не завжди від тебе.
Не обіцяй кохати завжди,
Не обіцяй навічно.
Де твое й моє завтра?
У скронях вітер свище.
Не обіцяй навіщо,
Не обіцяй, не треба
Залежить час найближчий
Там не завжди від тебе.
Не обіцяй назавжди,
Не обіцяй навічно.
Де твое й моє завтра?
У скронях вітер свище.
Не обіцяй навіщо,
Не обіцяй, не треба
Залежить час найближчий
Там не завжди від тебе.
Вона носила квіти в волоссі
І ними грався він і ще вітер.
Здавалося давно вже дорослі,
Але кохали щиро, мов діти.