Восени так солодко чіплятись за минуле
Раз прийшли у груди ті, кого нема вже.
З ними ті, кого не буде
Іноді так солодко бити по собі минулим.
Знаєш, хтось у голові моїй прорізав дірку. Звідти кинув плівку –
чорно-білим по живому ріже
Восени скрізь жовте. Сині плями позникали
Все даремно. Злива.
Мокрі люди в однині.
І в ніч зникають з неба плями сині
В тумані вчора сірі башти
Зробивши сальто, листя вниз стрибало,
іноді зненацька страшно.
Далі все мовчало довго. Трохи змерзла. Був ранок сивий
Та новим асфальтом білим пішла додому
Я та сніг не розуміли. Сталось що? Навіщо? Чому?
Що я питала довго вчора… у мікрофона
Тепер я знаю як буває, як буває восени
я питала, я питала, може чув хто, може ні. (с)