13 марта 2011 года в13.03.2011 00:49 4 0 10 1

Десь проходила ніжність між нами.
І спинилась. І кликала нас.
І не вміла стати словами,
бо не знала для себе назв.

Звалась дружбою.Звалась приязню.
Вміла ждати і чатувать.
Ми тримали її, мов на прив"язі,
щоб не сміла нас чаклувать.

І вона ставала незграбною,
як отой циганський ведмідь.
Лиш боялася на людях раптом
ланцюгом своїм прогриміть.

Чи були ми занадто гордими,
що й слова були крижанаі?
Та й лишилась вона кросвордом, -
може, ніжність, а може, й ні.

Очима ти сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірського кришталю,
несказане лишилось несказанним.
Життя ішло, минуло той перон.
гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.
Світали ночі, вечоріли дні.
Не раз хитнула доля терезами.
Слова як сонце сходили в мені.
Несказане лишилось несказанним

Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, – час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш – то уже навіки.

Я дуже тяжко Вами відболіла.
Це все було як марення, як сон.
Любов підкралась тихо, як Даліла,
А розум спав, довірливий Самсон.

Тепер пора прощатися нам. Будень.
На білих вікнах змерзли вітражі.
І як ми будем, як тепер ми будем?!
Такі вже рідні, і такі чужі.

Ця казка днів – вона була недовгою.
Цей світлий сон – пішов без вороття.
Це тихе сяйво над моєю долею! –
Воно лишилось на усе життя.

Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить.
Бляшаний звук води, веселих крапель кроки.
Ще мить, ще мить, ще тільки мить і мить,
і раптом озирнусь, а це вже роки й роки!

А це уже віки. Ніхто уже й не зна,
в туманностях душі чи, може, Андромеди —
я в мантіях дощу, прозора, як скляна,
приходжу до живих, і згадую про мертвих.

Цілую всі ліси. Спасибі скрипалю.
Він добре вам зіграв колись мою присутність.
Я дерево, я сніг, я все, що я люблю.
І, може, це і є моя найвища сутніть.

Спини мене отямся і отям
така любов буває раз в ніко́ли
вона ж промчить над зламаним життям
за нею ж будуть бігти видноколи
вона ж порве нам спокій до струни
вона ж слова поспалює вустами
спини мене спини і схамени
ще поки можу думати востаннє
ще поки можу але вже не можу
настала черга й на мою зорю
чи біля тебе душу відморожу
чи біля тебе полум’ям згорю.

Комментарии

Зарегистрируйтесь или войдите, чтобы добавить комментарий

Новые заметки пользователя

PRALINEN — Это просто Вьюи блог

11

Я люблю обниматься. Я рано просыпаюсь утром. Я единственный ребенок в семье. Сейчас я в пижаме. Сейчас у меня есть парень. Я ...

12

Знаешь, раньше мы ссорились и сразу же мирились. Пот...

10

Я напишу на кирпиче, как я скучаю и сброшу его тебе ...

Если б ты знал, как тяжело Тяжело дышать, когда ты далеко… как же я соскучилась по тебе. смотрю на твои фотографии и хочется вы...

14

Удалили из списка друзей? Удали им печень из списка ...

9

Чем длительнее отношения, тем мелочнее ссоры.

12

Быть ленивым- скучно.