Читать на Вьюи...

Читать на Вьюи...

Читать на Вьюи...

—Мы скоро расстанемся, -как-то внезапно говорю я, -Ты слишком плохой для меня.

—Не получится, прости, -ухмыленно отвечает он, -Ты слишком моя.

Читать на Вьюи...

Читать на Вьюи...

Життя… Воно дивовижне, непередбачуване, гірке і солодке, одноманітне і барвисте, часом сумне чи радісне, але дивовижне й цікаве. А найголовніше — воно дається один раз. А от для чого ми приходимо в цей світ так і не знаємо. Знали б, напевно, виконували свій обов’язок ретельніше і чітко йшли до мети, а так… Живемо, мало що робимо, часто пливемо за течією і думаємо, що ми вічні. Та, на жаль, нема в цьому світі нічого вічного, все мінливе і швидкоплинне. Та життя — це справді велике диво! І саме нам випало щастя жити на дивовижній Землі. Тому треба цінувати кожну його хвилину, радіти сонцю і ранковій росі, вічним зорям у нічному небі, кожній квіточці, що прийшла у цей світ так само, як і ми.

Читать на Вьюи...

не буває чверті світу, не буває половини. твоя улюблена футболка, твій скейт-борд, твоя музика, твої очі, твій друг - це все окремі світи, величезні, наділені душею. кожна часточка матерії - це найважливіша і найцінніша складова нескінченності, без кожної окремої молекули не існувало б цілісності, не було б гармонії, злагодженості і балансу. а людина. це навіть не один світ, це мільйон зірок і планет, це свідомість і думка, це переконання і талант, це знання і вміння, це досвід - єдине що не купується, не забувається, єдине, що має істинну цінність.

Читать на Вьюи...

Ненавижу свій депресивний стан і напевно вже і вас дістала ним..Думаю, у вас склалась думка про мене, що я нервозна психопатка, у якої постійно поганий настрій, яка постійно ниє. Чомусь коли спілкуюсь з іншими я не така. В мене автоматично включається маска: позитивна і весела "людина". А тут напевно відбиваюсь по повній.

Хочеться нарешті знайти людину, або місце, де я можу бути собою…без масок.

Найбільше відчуваєш самотність тоді, коли погано…Коли погано, а біля тебе немає людини, яка б підтримала або просто побула біля тебе. Інколи неважливі слова…Неважливий їх зміст…Важливо їх почути…Почути банальне "Все буде добре". Тоді розумієш, що ти не сам, що хтось піклується про тебе, і твоя проблема стає спільною..А отже - стає легше.

Важливість дружби полягає не в тому, щоб щодня зізвонюватись, а щоб відчувати біль іншого і вміти співпереживати.

Завжди в нашому житті бувають моменти, коли потрібно виговоритись, коли потрібно пожалітись…Коли потрібно побачити в очах друга співпереживання. Тоді навіть мовчання стає підтримкою.

Можливо, це надто сентиментально…але я така по натурі, що не можу дивитись, як страждають інші. Я хочу підтримати і добитись посмішки від людини, яка ще кілька хвилин назад плакала. Біль мене розчаровує…Тоді розумію, які люди є самотніми в душі….А це так сумно….

Читать на Вьюи...

Дивна штука життя… В який вже раз повторюю собі цю фразу пишучи наступний пост…

Завжди над цим задумувалася, але так і не змогла знайти відповіді на питання - чому ми віддаляємось коли життєві дороги розбігаються у різні сторони? Чому ми ускладнюємо собі життя?….воно і так складне

Ти ж лишаєшся собою і він(вона) вроді не змінюється, у вас стільки ж спільного, стільки ж хорошого чи поганого… Але чомуь в одну мить люди стають настільки чужими… Чому щось хороше інколи так швидко зникає і розбивається з втратою і болем.

Незнаю… Судячи по собі я напевно б відповіла, що це внутрішні страхи, спогади і біль… Це те що кричить не пиши, не роби, не говори, не думай, бо буде знову боляче, бо почуватимешся ніяково, бо знову голова буде забита думками, яким немає вже у серці місця… Напевно це все-таки внутрішній страх, що ми зробили щось не так, чи ще можемо щось зробити що ще більше зашкодить, засмутить, розібє те що і так уже розбито…

Знаєте сама ж така!!!!! І вродіби людина не пропала. Але не пишу, не думаю, стараюсь не зустрічати… Бо боюсь… Страх щось сказати чи зробити не те…Як же це було просто колись, одне листування, переїхав у інше місто і просто загубився) … А тепер цей інтернет усюди і всі все про тебе знають!… І ця мовчанка, яка інколи нависає просто виїдає тебе з середини… Раніше хоч міг через пару Років зявитись і сказати що адрес загубився, чи поштар Не доніс листа, чи ще щось але вигадати)). А тепер… Двоє людей по обидвох боках мережевого дроту, які розівчились спілкуватись… У яких є стільки всього чим можна поділитись, які не змінились, вони ті ж самі які зустрілись, познайомились, подружилися, полюбили… І водночас такі тепер чужі… Кожен зі своїми страхами і переживаннями, які не дають заговорити…

Дивна штука людина) … Згадує лише погані моменти у свому житті, даючи поживу для страхів і переживань, забувши що було не усе так погано…

Ви знаєте можна не говорити і роками, просто інколи так хочеться розуміти, що та людина на тому кінці дроту знає що ти тут, ти нікуди не зник, що якщо буде дуже боляче чи просто захочеться поговорити то ти завжди тут, завжди радий висухати, зрозуміти, підтримати чи допомогти…

Читать на Вьюи...

Людей на світі багато. І у кожного - своя, неповторна зовнішність. Блакитноокі блондинкі, кароокі шатенки, вогненно-руді із зеленими очима. Усе це змішані типи націй. Природа не любить повторюватися, і майже ніколи цього не робить. Правильно одне: кожна людина, якою б не була, по-своєму красива. А поняття ідеалу - умовне. Просто коли ти любиш людину, вона зі своєю зовнішністю і душею стає для тебе ідеалом. І всі її недоліки ти швидко будеш перетворювати в великі плюси!. Пам'ятаю фразу одного мого друга: "Зовнішність і одяг в людині не важливі. Кому цікаво, у що я зараз одягнений? Тільки мені і моїм близьким людям. Головне - душа і внутрішня сила… "
І хочу сказати останнє слово. Зовнішня краса - це лише фантик, тонка обгортка, створена тільки для того, щоб залучати інших на перший час. А далі справа стоїть вже за красою внутрішньою. За цілісністю та багатством душі, умінням бути одним, любити і прощати, бути з близькими і в горі і в радості і не покинути. Тільки така людина може стати рідною…

Читать на Вьюи...

Читать на Вьюи...

Шикарно написано одним парнем: Они спят в наших майках, и выглядят в них очень смешно. Они собираются два часа, а потом говорят: "Вот видишь, я сегодня быстро". Они не умеют драться, но всегда чувствуют себя в безопасности рядом с нами. Они любят, когда мы гладим их волосы. Они с довольным видом таскают нас по магазинам, прекрасно зная, что это мучение. Они любят, когда их носят на руках, хотя всегда говорят: "Поставь меня, я тяжёлая". Они кричат, и их раздражает, если мы молчим в этот момент. Скандалистки мелкие=) Они любят, когда мы покупаем им бельё. Они помнят, когда будет 147 дней вашей встречи. Они всегда хотят, чтобы мы вернулись через 5 минут после ссоры, и никогда в этом не признаются. Они постоянно копаются в наших телефонах и ревностно спрашивают: "А кто такая?" Они всегда ждут наших SMS на ночь. Они очень любят, когда мы убираем в квартире, моем посуду и готовим ужин. Они всегда ждут помощи от нас. Они ходят в клубы с подружками, чтобы мы нервничали и звонили каждые пол часа. Они любят кофе в постель и душ вдвоём. Они считают смертным грехом, если мы заикаемся о их весе. Они ВСЁ рассказывают о нас подружкам. Они хватаются за нас и закрывают глаза, когда смотрят фильмы ужасов. Они включают громко музыку, бегают по квартире в трусиках и майке, трясут волосами, прыгают и поют в расчёску, когда никто не видит. Они иногда не берут телефон, а потом говорят, что спали или не слышали. Они знают, что мы без них не сможем. Они это они. Спасибо им.

Читать на Вьюи...

сьогодні якось особливо сумно і холодно.
так хочеться, щоб хтось вгадав моє бажання - обійняв.
хочеться, щоб не я першою казала люблю, а відповідала на це ствердження.
гірко зізнатись собі, що самотня.
у світі повному людей - самотня. оточена близькими людьми - самотня.
це неможливо? цілком, як бачимо…
чому не можна зникнути?
так, щоб безслідно і безболісно…
щоб раптом спогади про мене стерлись з пам'яті усіх людей
не хочу більше нікому причинять біль. і сама страждати не хочу.
моя відмінність від інших…раніше я думала це дар, бути особливою.
тепер цей дар губить мене. він заповнить мене цілком і не буде снаги боротись.
не буде, бо немає за що боротись…

Читать на Вьюи...

суцільна фальш навколо!
як це вже дісталоооо!!!
ааааа факін шіт!
дурний біологічний годинник!
дурна гордість, включається саме тоді, коли її так Не треба…
АААААААААААААААААААААА!
заберіть мене на іншу планету!!!в космос хочу!хочу в космос до НЛО вони там десь літають!!!
або в паралельний світ!заберіть туди!
купіть мені валідол!або валеріану!
і Кокос!
ХОЧУ кокос!!!

Читать на Вьюи...

Ілюзорні картинки в голові все частіше розбиваються об гострий край реальності. Не такої, яку хочемо бачити ми, а такої, яка вона є насправді. Якщо сприймати все поверхнево, то можливо і вдастся позбутися нав'язливих думок. Але головна проблема в тому, що я живу глибинно. Пропускаю кожну емоцію крізь себе…вона просочується крізь шкіру, піднімається вверх по венах, лоскоче нерви, закрадається в голову, а потім вниз і до серця… І образи, що формуються в моїй голові ідеалізовані, я не знаходжу їх аналогів серед натовпу. І бездарність моєї душі змушує усвідомити, що моя присутність даремна. Максималізм?егоїзм? ні напевно зневіра!(буде якраз по мені) Не бачити відтінки чорно-білого життя - це вже мабуть психічна хвороба. Виходить, я хвора? чи відтінків немає?………Коли почуття власної гордості та самоповаги рвало душу на кускі…….після того стало якось моторошно і страшно. Із пам`яті вимивались слова… Такі як дружба, відданість, чуйність, відвертість, довіра. Цей сон, тривалістю в одну хвилину, руйнував все на своєму шляху. Повітря ставало важким і холодним. Докладала масу зусиль, щоб вдихнути і не задихнутись. Життя висіло на солом`яній волосинці…..і здавалось ось-ось обірветься. Та раптом на щоку незграбно падав сонячний зайчик. Підкрадався до вуха…..І кричав аж до сліз, до болю, до немочі: "Живи!!! Живи!! жи…". І я прокинулась, розуміючи, що для щастя потрібно так не багато…..Зміна гіркої реальності на ВІЧНУ-ЧУДОВУ ІЛЮЗІЮ у якій солодко жити.Ні напевно це не для мене! А щодо щася? Я думаю, термін щастя для кожного є різним. Комусь для цього досить наїстися, комусь - зірвати банк, комусь - купити гарну річ, комусь - дістати бажану книгу, комусь - вилікувати страшну хворобу. Все залежить від якості моральних цінностей кожного з нас. Я можу подивитися у вікно, побаЧити сонце, почути птахів, що щебечуть, - і хвилі щастя накочують на мене. Жити й почувати потрібно щодня, щоб наприкінці життя не сказати: "У мене було сіре й нудне життя! Мені нема чого згадати й розповісти". Щастя це дивні миті, якими потрібно вміти насолоджуватися. Іноді щастя буває непомітним, воно тихо дрімає в тобі й неголосно співає.Але з таких крихітних осколочков і складається мозайка нашого життя.

Читать на Вьюи...

Читать на Вьюи...

Читать на Вьюи...

Читать на Вьюи...

Можливо я лише одна з тих маленьких істот що живуть на прекрасній планеті Земля. Я- просто Я! З усіма своїма недоліками та мріями, бажаннями та відчуттями… Та інколи мені здається що моє серце бється по особливому, що мої очі бачать світ своїми кольорами, що я здатна обгорнути сонце руками…
Завжди стараюся бути простою, щоб люди могли відчути глибину моєї душі… Люблю плакати та сміяти, кричати та шепотіти. Як і усі часто сварюсь, плачу через те, що світ надто жорстокий, що деяким людям надто тяжко. Інколи спричиняю сварки та злість, сум або ж щастя, люблю легкий шантаж. Завжди вибачась зі щирістю і роблю зазвичай це не тому, що я завинила чи стала причиною, а тому, що дорожу стосунками! Люблю сміятись щирою усмішкою!
Люблю людей! Вони всі чудові, просто життя не таке легке як здається!
Дуже легко відкриваюсь людям… хоча часто страждала від своєї щирої наївності, але не втратила віру в людей!
Я люблю своїх друзів, вдячна їм за їхню підтримку та довіру, що є дуже важливим для мене! Кохаю сонце, а ще більше місяць! Люблю ніч, коли зорі переливаються у чорному небі, тоді на серці стає спокійно, йому відкриваються горизонти тиші та спокою.Люблю осінь, коли листя тихо кружляючи та розказуючи чарівні казки, опускається на землю, шарудить під ногами та ніби просить тебе звільнитись від сірої буненності і хоч на хвилинку заглянути у свою душу! Дорожу своєю мамою і татом!! Своїми коханими друзями!
Люблю морозиво, особливо з шоколадним топінгом! Люблю зиму з її холодом та буревіями! Люблю ромашки, вони прості тому і чудові; люблю читати(як би це дивно не звучало); люблю подорожувати, це завжди захоплювало мене та робило щасливою; люблю сміятися з друзями; люблю слухати гру на музичних інструментах, осрбливо звук гітари; люблю прогулянки по вечірньому місті з найближчими людьми; спостерігаю за людьми, природою, це доставляє мені щастя…
Звичайно зазнавала невдач та болю, відчувала самотність та непотрібність нікому… Проте я і далі ЛЮБЛЮ ЖИТТЯ!
Просто я- це Я! І мене ніщо та ніхто вже не змінить на щастя або на жаль….

Читать на Вьюи...

Останні пів року зі мною діється шось незрозуміле, у животі метелики літають, що називається. І моя безвідмовна і "потужна" інтуїція підказувала, що скоро щось станеться, от тільки я не могла зрозуміти, хороше чи погане. От за що я свою сигнальну систему не люблю, так це за те, що навіть коли я відчуваю, що станеться щось погане, то все одно не можу нічого зробити для того, щоб це не сталось. І так сталося цього разу……..як ж нехочеться відпускати людину яка за пів року стала рідна, любима, КОХАНА!…..Я ще досі не вірю що це сталося зі мною. Ці дурні метелики…… від них трусяться руки і часом важко дихати. Від них у мене в блокноті намальовані незрозумілі квіточки. Але від них так добре, від метеликів цих. Мені больно тебе відпускати!!!

Читать на Вьюи...

Іноді про тебе забувають і тобі просто напросто стає обідно і тоді хочеться кричати на весь світ щоб ті хто тебе забув (даже на хвилинку) звернули увагу! Потім тебе починають мучити дзвінки і смс з докорами, що ти закрився від усіх на світі і більше ні з ким не хочеш спілкуватися. Починаючи виправдовуватися, ти сам розумієш, що сильно занурився в обіду…….хоча тут нічого такого не має про тебе просто забули, а потім нарешті згадали…..як в народі кажуть " не пройшло і 100 років"………………

Читать на Вьюи...

Читать на Вьюи...

• Я мала багато друзів;

Ахахахахах це напевно все…….отже мінуси:

• Як я вже казала МАЛА багато друзів (і де вони всі зараз? зі скількома людьми я перестала спілкуватися! Хоча вони клялися бути зі мною все життя. тепер у них нові друзі важливіші за мене……. і я мабуть маю забути і відпустити)
• Скількі себе повню завжди була замкнена в собі!
• Ніколи не могла дати здачу якщо хтось обідить!
• А САМЕ ГОЛОВНЕ Я ДУМАЛА І ПЕРЕЖИВАЛА ЗА ЛЮДЕЙ ЯКІ ЗРОБИЛИ МЕНІ БОЛЬ!!!!!!!!!!!!!

Ох важко мені було…………..але зараз життя помінялосЯ….нові погляди, принципі, а саме головне довіра яку я злегкістю розоптала…….і тепер довіритися можу тількі самим головним людям в моєму житті!…..жаль що їх мало….зато рідні!!!!!!!!……….

P.S: якщо прочитавши це ви подумали: боже як жеж жалко її……ахахахахахахах то скоріше всього мені жалко вас! Адже на даний час моє життя ідеальне у мене є 2 кохані людини (Ра і Мі) …….і найкращі у світі батькі!……….Я живу сьогоднішнім днем……..а те що сталося вчора, позавчора, рік назад………завжди там і залишиться ПОЗАДУ!!!!!!!!!!

Читать на Вьюи...

Читать на Вьюи...