Читать на Вьюи...

Нікчемне, негідне це багатство!.. Та, друга, у гарній одежі, у дорогім намисті,
а я у латаній сорочці. О, постривай же, мій милий, пожди, мій коханий Андрієчку:
уберусь і я у оксамит та в золото!.. Ідіть, мамо, зараз до Йосипа Степановича:
нехай іде сюди, нехай зараз несе дороге намисто, персні золоті! Нехай несе
гроші, більше, більше грошей!.. Чого ви дивитесь так на мене? Я боялась гріха,
бо боялася бога.А Андрій зрадив мене, стоптав правду, зламав слово,
і нема у моїм серцеві бога. Тепер я гріха не боюсь, а бідності й злиднів не
хочу!

На гріх іду, на поквол людям, на радість сатані і всім пекельним душам!..
Зроблюсь відьмою, чаклівницею, перекинусь у пташечку манесеньку, у звіра, у
комашку і знайду тебе, Андрію, зраднику мій, кате мій!.. Геть, сльози з очей,
геть, смуток!.. Смійтесь, очі, співайте, устоньки!.. Пісню, пісню!.. (Здавлює
голову). Усі, усі забула!.. Не згадаю ні одної!.. Згадала. (Подумала). Та голосу
не одведу… (Промовляє пісню, музика тихо награє голос).
В кінці греблі
Шумлять верби,
Що я насадила,
Нема мого миленького,
Що я полюбила.
Ой немає і не буде —
Поїхав за Десну,
Рости-рости, дівчинонько,
На другую весну.
Росла-росла дівчинонька
Та й на порі стала,
Ждала-ждала миленького
Та й плакати стала.
(Говорить). «Та й плакати стала!..» А я плакати перестала!.. (Задумалась). Боже,
прости мене! В чім прости? В чім я согрішила?.. Не знаю!.. Андрій!.. Нема
Андрія!.. Помолюсь господеві, уостаннє помолюсь!.. (Довго думає). Як же
молитись?.. Забула, усі молитви забула!Нема в серця ні жодної молитви, і
саме серце стерялось, збожеволіло… (Встає і, як сніп, звалилася на лаву, упали
руки, голова звисла). Не вмію молитов, не вмію думати, не вмію плакати!..
Забула, усе забула!

Читать на Вьюи...