Viewy — социальная платформа

SEVEN-DAYS: Личное – заметка в блоге #63170845

SEVEN-DAYS — Mon, 20 Oct 2014 23:55:15 +0300

Самотність

Я стомилась від самотності. Вона до болю голосно мовчить десь в глибині. Крає душу, сильніше совісті… Самотність – маленька леді, яка комфортно розташувалась десь у внутрішньому світі. Вона радіє коли радієш ти, сумує коли ти плачеш, і інколи здається такою рідною… Сидить з коробкою чистих носовичків і наче сентиментальну драму, споглядає моє життя. Буває я думаю, що вона мені необхідна… як світло, як повітря, як ковток води в пустелі. Буває здається, що ніхто і ніщо не зможе її замінити.

Я звикла до одиноких вечорів в своєму ізольованому просторі. Хто б міг подумати, що я зламаюсь, що перестану вірити. Вірити в щастя, в щирі обійми, в нічні розмови по телефону, короткі поцілунки, тихі погляди, затишні вечори, в просте душевне тепло і всю цю рожеву реальність, яку передбачає закоханість. Невже я сама проміняла це все на маленьку леді – самотність? Години в інтернет мережі; зоряний вир нічних думок; домашній куточок приватного смутку; фальшива маска на всі випадки життя: «Все добре»; болісно-сумна музика, яка вивертає всі нутрощі, а потім змушує збирати їх назад, вона наче машина часу повертає тебе у минуле, змушує переживати весь біль знову і знову. Легкий приморозок самотності вкрив кришталево білим інієм моє беззахисне серце. Усамітнення – як воно є. Я бачу його істинне обличчя.

Навколо стільки людей, але вони гнилі всередині. Вони такі, якими хочуть, щоб їх бачили оточуючі, знаходять вільні вуха, щоб вихлюпнути весь потік свого внутрішнього бруду на поверхню. Тоді ти бачиш, яке жалюгідне людське нутро. Воно потребує ретельного прибирання. Люди не розуміють, що їм треба лиш зняти рожеві окуляри, перебороти себе, свою природу, а інколи ми мусимо зробити так як треба, а не так як хочеться. Ми зациклюємось на дрібницях і в той же час пропускаємо поміж себе набагато важливіші періоди людської еволюції. Як результат – деградація. Емоційна і моральна, внутрішня і зовнішня – люди відстають у розвитку. І більше того, їм це подобається.

Скажіть мені, як ? Як знайти поміж сірої маси споріднену душу? Не сприйміть все вищесказане записками егоїстичної сволоти. Просто я стомилася від самотності… І від недостатку справжнього, щирого, безкорисного спілкування. Інколи мені здається, що мій розум мене покидає. Він бере тайм-аут, і повертається лиш після тривалого відпочинку. А я в той час проводжу інтелектуально-повчальні дискусії з своїм внутрішнім людом. Коли ж розум повертається на свою звичну орбіту, він виганяє мене з місця оратора. А потім наче незалежний експерт дає нам усім поради. Тоді і я, і «моє внутрішнє Я», з своїми п’ятдесятьма відтінками, і маленька леді – самотність, і совість, і весь центр психологічної допомоги… Ми всі отримуємо нову порцію повчальних інструкцій, заспокійливих промов та уявної підтримки..

Коли ж я приходжу до тями, то розумію, що я говорю сама з собою. Сама собі даю поради, настанови, повчаю наче молодшу сестру… Скажіть я взагалі нормальна? Бо в такі моменти я відчуваю себе шизофреніком. Правда… Деколи я себе лякаюсь, хоча я вже звикла до такого способу само-підтримки мого жалюгідного існування. Проте, я маю безкорисного порадника, який завше поруч, який не вводить мене в оману та продумує замість мене всі найкращі варіанти розвитку подій. Я маю, друга – «моє внутрішнє Я» – незалежне відлуння моєї особистості. Яке більшість часу проводить у сплячці і лиш деколи пробуджує свою вельмишановну постать для повчально-моральних лекцій та увімкнення функції здорового глузду. Не знаю, що це за нісенітниця, але «моє внутрішнє Я» каже, що я страждаю роздвоєнням особистості.

Ось так ми і живемо: я і «моє внутрішнє Я». Фігово якщо чесно, але краще так, аніж перебиватися псевдо-дружбою та псевдо-спілкуванням. Людський страх залишитися одному настільки масштабний, що люди кидаються на перших зустрічних знайомих, імітують дружбу і безтурботне життя, обманюючи самих себе. Спочатку все здається йде добре, прогулянки, посмішки, жарти, веселощі, шумні компанії, насолода життям. Звучить привабливо. Але ці всі розваги також мають свій термін придатності. В кінцевому рахунку, коли радість минає і з’являються проблеми… Тоді ти лишаєшся один, кого цікавлять чужі проблеми? Своїх вистачає! Звичайно у вічі тобі так ніхто не скаже, ми всі культурні люди, але плавно ваше спілкування буде відходити в небуття. А потім дивишся навколо і думаєш, де ж вони, ті друзі? Тому я краще буду повільно сходити з розуму, таємно спілкуючись з кимось, хто живе всередині. Аніж дарма витрачати свій час та енергію на корисливих людей. Можливо, колись так і про мене хтось подумає, але мені байдуже. Життя занадто коротке, аби витрачати його на фальшивих людей.

Viewy — социальная платформа

SEVEN-DAYS: Личное – заметка в блоге #63170845

SEVEN-DAYS: Личное – заметка в блоге #59964073

SEVEN-DAYS: Личное – заметка в блоге #59960555

SEVEN-DAYS: Личное – заметка в блоге #59960273

SEVEN-DAYS: Личное – заметка в блоге #59899602

SEVEN-DAYS: Личное – заметка в блоге #59889211

SEVEN-DAYS: Личное – заметка в блоге #59875324

SEVEN-DAYS: Личное – заметка в блоге #59875227

SEVEN-DAYS: Личное – заметка в блоге #59861404

SEVEN-DAYS: Личное – заметка в блоге #59859847

unhappy birthday

Плохо когда близкие в тебя не верят, очень плохо.

В День Рождения важны не подарки, а внимание. А еще это самый лживый день в году, люди притворяются будто бы они о тебе помнят

Люди не меняются, они обретают новые маски и учат новые роли, но не меняются, нет.

иногда, даже просто идя по улице, в голове проскакивают гениальные мысли, а потом ты их забываешь...

Иногда хочется мертвого спокойствия, на время оглохнуть и уйти куда-то в себя, желательно поглубже.

Знаете бывает, когда очень сильно мечтаешь о чем то но получаешь это спустя длительное время после зарождения самой мечты, тогда эффект уже не тот

Ненавижу когда человек бросается словами, когда его обещание не стоит и гроша, одно из худших качеств человечества.

иногда хочется остаться жить во сне

Такое чувство, что у собак за окном начался брачный период

зависть, гнев, чревоугодие, уныние, блуд 5 из 7 смертных грехов, может пора задуматься ?

Когда тебя не слышат, для чего кричать?

почему нельзя сказать прямо? ненавижу когда люди говорят намеками, когда вроде и пытаются что то сказать, но боятся что ли реакции.

я устала ><

don't let me go

возможно мы не всегда понимаем мораль ситуации в которой оказались, но время подбивает итоги.

почему я помню? что бы воспоминания добивали меня? и песни эти глупые.. я всегда буду ненавидеть себя за некоторые поступки

мне кажется я никогда не выговорю все полностью, где то в закоулках моей души всегда останутся вещи о которых так никто и не узнает.

сколько же всего было, взлеты и падения, радости и разочарования, счастье и моменты печали, это все бесценный опыт, который много чему меня научил

позади много всего, но у меня нету момента в который я бы хотела вернутся, не то что бы я ни о чем не жалею, но я рада, что все в прошлом

иногда хочется поплакать, и так что бы наверняка, что бы в три ручья и все такое, но слез нет, и ничего нет, просто какой то эмоциональный ступор

зачем накручивать себе, кучу всякой фигни, если то что уже произошло все равно изменить нельзя.

все хорошо, я жива и здорова, у меня есть руки и ноги, рядом родители и друзья, все остальное неважно

+1

Удачи вам завтра на экзаменах!!

SEVEN-DAYS: Личное – заметка в блоге #54127364

Справжня жінка у своєму житті повинна зробити три речі: зафрендзонити хорошого хлопця, закохатися в мудака і понити про нещасне кохання. WELL DONE

я устала ><

иногда хочется реветь часами, что бы лицо все запухшее и слезы рекой, а хватает всего на 2 минуты и несколько скупых слезинок...

настроение в жопу СПАСИБО МАМЕ ЗА ЭТО

паршиво все как то, однако

зачем изображать отношения если тебе плевать на человека? да забей ты на свои понты и отпусти его, просто по человечески пожалей.

игру на гитаре я могу слушать часами, днями, неделями, месяцами.... и она мне не надоест, божественный звук.

в этой жизни мне жалко только маму и бездомных животных.

ненавижу когда тощие девушки говорят что им нужно худеть, как же они меня бесят ХОЧЕТСЯ ВЗЯТЬ И КУСКОМ САЛА В ЛИЦО БРОСИТЬ

лучше быть аноресичкой, чем такой жирняхой как я.

люди же худеют как то, работают над собой, вырабатывают силу воли, спортом в конец концов занимаются, есть же такие ребята и есть я.

все так явно и так запутано

этот неловкий момент, когда всегда подтираешь сопли человеку, а в итоге он о тебе забывает.