Говорять, що існує книга, яка змінить життя назавжди, переверне світогляд тощо. До сьогоднішнього дня, я не вірила в це, але, прочитавши "451 по Фаренгейту" Рея Бредбері, я зрозуміла. що ніщо вже не буде, як раніше.

Я зрозуміла істину: головне не гроші (хоча і вони необхідні у сьогоднішньому суспільстві), головне - знання, які ми черпаємо із книг, один із одного.

Головне - не втратити бажання читати. І це повинно бути головним пріорітетом не лише у моєму житті, а у житті багатьох, або пафосно кажучи - всіх.

"Вам не книги нужны, а то, что когда-то было в них, что могло бы и теперь быть в программах наших гостиных. То же внимание к подробностям, ту же чуткость и сознательность могли бы воспитывать и наши радио— и телевизионные передачи, но, увы, они этого не делают. Нет, нет, книги не выложат вам сразу всё, чего вам хочется. Ищите это сами всюду, где можно, — в старых граммофонных пластинках, в старых фильмах, в старых друзьях. Ищите это в окружающей вас природе, в самом себе. Книги — только одно из вместилищ, где мы храним то, что боимся забыть. В них нет никакой тайны, никакого волшебства. Волшебство лишь в том, что они говорят, в том, как они сшивают лоскутки Вселенной в единое целое."

"Прежде всего мы должны построить фабрику зеркал. И в ближайший год выдавать зеркала, зеркала, ничего, кроме зеркал, чтобы человечество могло хорошенько рассмотреть в них себя."

"Мой дед говорил: «Каждый должен что-то оставить после себя. Сына, или книгу, или картину, выстроенный тобой дом или хотя бы возведённую из кирпича стену, или сшитую тобой пару башмаков, или сад, посаженный твоими руками. Что-то, чего при жизни касались твои пальцы, в чем после смерти найдет прибежище твоя душа. Люди будут смотреть на взращённое тобою дерево или цветок, и в эту минуту ты будешь жив». Мой дед говорил: «Не важно, что именно ты делаешь, важно, чтобы все, к чему ты прикасаешься, меняло форму, становилось не таким, как раньше, чтобы в нем оставалась частица тебя самого. В этом разница между человеком, просто стригущим траву на лужайке, и настоящим садовником, — говорил мне дед. — Первый пройдет, и его как не бывало, но садовник будет жить не одно поколение»."

"Не мы важны, а то, что мы храним в себе. Когда-нибудь оно пригодится людям. Но заметьте - даже в те давние времена, когда мы свободно держали книги в руках, мы не использовали всего, что они давали нам. Мы продолжали осквернять память мертвых, мы плевали на могилы тех, кто жил до нас. В ближайшую неделю, месяц, год мы всюду будем встречать одиноких людей. Множество одиноких людей. И когда они спросят нас, что мы делаем, мы ответим: мы вспоминаем. Да, мы память человечества, и поэтому мы в конце концов непременно победим. Когда-нибудь мы вспомним так много, что соорудим самый большой в истории экскаватор, выроем самую глубокую, какая когда-либо била, могилу и навеки похороним в ней войну. А теперь в путь. Прежде всего мы должны построить фабрику зеркал. И в ближайший год выдавать зеркала, зеркала, ничего, кроме зеркал, чтобы человечество могло хорошенько рассмотреть в них себя."

Ми розпочинаємо подорож, в путь.

Читать на Вьюи...

Саме через призму сісьок все суспільство сприймає тебе. ні. на жаль, не твою душу чи почуття гумору, лише сіськи. В чому недолік сісьок: перш за все - не зручно спать (не перестану це повторювати). по-друге, в них ще у зародках заложена якась хвороба (у більшості жінок), яка може призвести до смерті або ще гіршого - тобі відріжуть одну із них - як ходить з одною? по-третє, всі війни - через сіськи.Бен Ладена, СНІД, туберкульоз придумали сіськи. І хоч на перший погляд це - невинні 2 горбики, що збуджують, заложений з дитинства, потяг до жіночих "прикрас", вони ще покажуть, хто керує світом. До речі, світом керує зовсім не Америка чи Китай з їхніми величезними капіталами та впливами на ринку, а ті сіськи, що є у кожного другого на планеті.

Синонім, аби не повторюватись, - молочні залози. Не так уже і сексуально. правда?

І якби в мене був вибір при народженні, я б, звісно, обрала життя без загрози, життя без турбот, життя без сісьок.

Змінюй своє життя докорінно, будуй нове суспільство, будь розумнішим - обирай життя без сісьок!

Читать на Вьюи...

Сьогодні я зрозуміла багато. Перш за все потрібно вірити у людей. Я не помиляюсь, не "вірити людям", а саме "вірити у людей".

Хоч раніше я була проти того, аби порівнювати людей, речі, сьогодні ж - це дивіз дня. Лише порівняння може змінити наше відношення до тих чи інших речей.

А так як цей день був дуже продуктивним, можна визначити ще дещо: Завжди рухайся вперед. Потрібно зрозуміти, що те, що ми маємо, від нас нікуди не дінеться, а от за нове щось потрібно ще поборотись.

Отож, Вір. Порівнюй. Рухайся.

Читать на Вьюи...

Іноді настає такий період, коли хочеться перечитати ті думки та почуття, які ти відчував деякий час тому.

І ти дивуєшся, звісно. Як про таке взагалі можна було хвилюватись чи як я міг забути про таке важливе для мене.

От і я відрила старі записи. Хто б міг подумати, що я забуду про них на такий довгий час.

Тому, аби створити свій образ на цій сторінці, я пропоную розпочати з минулого, адже лише через історію ми пізнаємо майбутнє.

29 грудня 2010

"Звертання до старих друзів.

Дякую, любі мої, за те, що змогли показать мені всі горечі життя, без них воно було б солодке.
Дякую за те, що відвертались від мене в тяжку хвилину, годину, день.
Дякую за те, що змогли поставити мене на місце, вказати моє призначення в цьому житті.
Дякую за те, що обіцяли і не виконували обіцянки.
Дякую за те, що знищили мою індивідуальність.
Дякую за те, що принизили, розтоптали мої почуття.
Дякую за те, що маніпулювали мною та моїм серцем.
Дякую за те, що для вас, любі, нічого не важливо. Це навчило мене цінувати вас.
Дякую за те, що убили в мені людину.
Дякую за те, що говорили за моєю спиною бридоту.Це робило мене біднішою.
Дякую за те, що знищували мене плинно та повільно, що приносило вам, дорогі мої, задоволення.
Дякую за те, що грались з моєю особистістю.
Дякую за те, що не давали спокійно жити.
Дякую за те, що задавлювали всі мої починання.
Дякую за те, що придушували мене.мене. в усьому, де я намагалась показати себе.
Дякую за те, що зайняли моє місце в цьому житті.
Дякую за те, що гра, під назваю "Моє життя" для вас цікава.
Дякую за те, що ділились зі мною своїми негараздами, наповнюючи мою душу гіркотою, але навзамін ніколи не вислуховували мою сутність.
Дякую за те, що ніколи не розуміли мене.
Дякую за те, що ніколи не прислухались до мої порад. Я відчувала себе непотрібною.
Дякую за те, що зіпсували моє життя.
Дякую за те, що знищили, розтоптали, грали, задавлювали, придушували, убили мене.

Дякую…"

А нічого і не змінилось з тих часів. Як жаль, що я не навчилась вчитись на своїх помилках. Головною моєю помилкою у житті, якщо говорити із сарказмом, то було моє народження, кщо ж говорити серйозно, то це - дружити з людьми.

Знов 29 грудня 2010 (напевно, жахливий був день).

"Напевно, в кожній душі живе чимало бажань, але яке ж найголовніше? Що змушує нас по-спражньому нервуватись жити.

Можливо, кохання. Хоча, навіщо, адже це теж не має сенсу. Воно майже не існує, а якщо і існує, то в такій малій кількості, що навіть учені не розгледіли цілісності та сенсу його існування, бо воно не допомагає, а знищує. Знищує все, що тільки відчуває, все, що тільки може кохати. Навіщо кохати?
Невже кохання варте тих страждань, що воно приносить?
А з іншої сторони - чого варте життя без цього почуття? Іноді картаєш себе за те, що кохаєш, але навіщо? Адже кохання - невічне. Воно плинне, без зупину воно вилітає з наших сердець, і, не потрапляючи в душу іншого, просто зникає серед жахливого буття. Буття поглинає його цілком, не залишає ні краплі щастя, почуттів, робить з людини робота, котрий ніколи вже не зможе відчути себе по-справжньому щасливим, потрібним.
Людина, котра втратила кохання, чи не відчула взаємності зникає з поля буття, так і не розкрившись, не пізнавши світ та себе, що є надто важливим для добробуту в світі.
Як пізнати себе та світ, як знайти точку дотику до людей, як відчути себе потрібним?.."

Жахливо. Як взагалі я раніше могла думати про це. Невже я витратила хвилин 10, щоб написати цю маячню? розчарувалась у собі остаточно.

29 грудня 2010

"Кохання не існує. Знаєте, як говорять про воду? Если в кране нет воды – ее выпили жиды. Те саме можна сказати і про кохання. Тільки його випили не жиди, а ми самі п’ємо його щоранку замість чаю чи кави. Ми випиваємо все, навіть перебільшуємо з дозами, випиваючи чуже, мовляв сушить нас зранку від дурного похмілля. То все балачки. Кохання не існує і ніколи не існувало. В цьому переконуємось ми лише на хвилинку – і знов забуваємо (ніби і нічого не було), повертаємось у новий вир подій життя. Та життя, випробовуючи нас щодня, нагадує знов і знов – Кохання не існує. Та і всі ми, по суті не існуємо. Немає в нас життя. Його випили жиди. Що сказати можна про кожного з нас? – живемо в ілюзії, малюємо її самі, думаючи, що створюємо новий сюжет. Та ні, ним лише в туалеті і можна скористатись. Грубо. Та що зробиш, якщо злість переповнює, навіть чашка гарячого кохання не допоможе зранку."

От те. що потрібно: ненависть до людей, почуттів та всього такого іншого.

29 грудня 2010

"Існує багато способів висловити свої почуття, та ми ж чомусь обираємо найкращий – мовчати. Мовчати під час сварки, під час смерті, під час життя. Як пафосно це звучить.

Та мовчання, насправді, полегшує нам життя. Думаємо собі. Аби ж воно було так. Насправді. Слова – містки до душ інших, а мовчанням ми руйнуємо їх. Сказавши лише раз правду, або те, що давно не можеш сказати – відчути б свободу. Вдихнути б на повні груди хоч раз.
Існує багато способів висловити свої почуття, але я обираю – мовчати. Непередбачувана? Та всі ж казали, що мої вчинки легко передбачити. Як то вийшло.
Я обираю тишу. Шукаючи людину, яка б зрозуміла мене без дурних слів.

Я обираю вічне мовчання."

Як би не змінювався світ, приходили нові президенти - цих переконань я дотримуюсь і до сьогодні.

Це, напевно, був єдиний день у моєму житті, коли мені не вистачало з ким поговорити, тому я писала свої думки собі. Це схоже на шизофренію, насправді це - алкоголізм. А й справді, це не складно, признатись собі, що ти - алкоголік.

Це і все, що я можу сказати про себе при першому знайомстві: "Я - алкоголік".

Читать на Вьюи...