PENSESHAUTEVOIX: Личное – заметка в блоге #47822921

PENSESHAUTEVOIX — Sat, 22 Dec 2012 19:33:06 +0300

—Скажи мені, чому люди не вміють літати? - запитує він, сидячи на підвіконні, намагаючись перекричати ніч і машини, але водночас звертаючись лише до неї, до тієй, що завжди була поряд, - Якби у мене були крила, я б полетів. Полетів би від усіх проблем. Скажи, чому в людей немає крил?! - Він повернувся, і глянув на неї стомленим від життя поглядом.

—Тому що у людей немає серця, тому що люди роблять боляче тим, хто їх любить. Тому що в людях дуже багато поганого, щоб літати. Люди тільки брешуть і руйнують, те хороше, що є в них…За що їм така радість, як політ? - Вона буквально кинула ці слова йому в обличчя і пішла, залишивши його самого, з цими думками.

Вона пішла назавжди. Вона полетіла. Відпустила все і полетіла, а він досі сидить на підвіконні і кричить в тишу.

Читать на Вьюи...

PENSESHAUTEVOIX: Личное – заметка в блоге #47782956

PENSESHAUTEVOIX — Sat, 22 Dec 2012 00:03:16 +0300

Я стою і дивлюся на неї…така мила, не можу відвести погляд. Натягнула плед аж до підборіддя, яка ж вона смішна і мила, щічки її палають рум*янцем, так хочеться що-небудь сказати їй, щось незвичайне, але в цей же час не хочеться порушувати цей момент. Вона ніколи не любила, коли хтось відриває її, особливо коли вона мріє. А вона мріє. Я бачу це в її очах, її погляд спрямований кудись вдалину, вона нібито знаходиться не в цьому приміщенні, ніби вона зараз десь далеко-далеко, у своїх мріях. Вона різко ловить мій погляд на собі і посміхається.
- Що таке? Чого так дивишся?
- Нічого, просто я думаю, як же мені з тобою пощастило. І як я тебе люблю, - вона стає ще рум'янішою, мені це подобається. Я люблю, коли вона ніяковіє.
- Я теж тебе люблю, - відвертається, намагається приховати, те що зніяковіла ще більше, а я піднімаюся зі свого місця і сідаю поруч з нею, обнімаю її і, нахилившись, цілую в шию.
- Кохана, ти чогось така сумна, майже не говориш ці два дні, тобі тут не подобається?
- Ні, мені тут дуже подобається, я щаслива, що знаходжуся тут, з тобою, просто розумієш, я думаю над тим, що все в цьому світі не вічне, і любов наша з тобою не вічна, - вона хотіла щось додати, але я її перебив, намагаючись приховати в голосі обурення, я ще міцніше притиснув її до себе, так що її голова опинилася на моїх грудях, тепер вона дивилася у вікно.
- Філософ мій, з тобою - в цьому світі вічно все. І любов наша з тобою вічна. Я ніколи не любив нікого як тебе, пам'ятай це, - я посміхнувся і поцілував її в маківку, зарившись носом у її волосся.
Я відчув як вона посміхнулася. Така маленька дівчинка. Наївна, мила і вірна. І така…КОХАНА. Вона кладе свої руки на мої. Повільно, переплітаючи, свої пальчики з моїми.
тихе потріскування вогню в каміні і наше тихе дихання…слова тут були просто зайвими. Через деякий час я зрозумів, що кохана заснула. Акуратно я взяв її на руки і переніс на ліжко тільки-но наші тіла перестали торкатись одне одного як я відчув, як крізь сон вона легко вхопилась за мою сорочку. Я легко посміхнувся і приліг біля неї, вона поклала голову мені на груди і продовжила солодко спати. Я пригорнув її сильніше, таке щастя як вона потрібно оберігати.

Читать на Вьюи...

Viewy — социальная платформа

PENSESHAUTEVOIX: Личное – заметка в блоге #47822921

PENSESHAUTEVOIX: Личное – заметка в блоге #47782956