Наша країна потихеньку н евпевненими кроками інтегрує до Європи, але враховуючи те, якими засобами вона це робить, я би сказала шо інтегрує вона зовсім в інше місце, співзвучне зі словом «Європа»

Не оминула стратегічних змін і освіта в Україні: навчання на вищому рівні, вступ згідно з міжнародними стандартами. Пересічним громадянам може здатися, що нові умови вступу зведуть поширення корупції до мінімуму, а той взагалі знищать її.

Але хто може розповісти про процедуру вступу як вона є, як не абітурієнт, тож слухайте мою історію вступу.

Почалося все набагато раніше аніж сама вступна кампанія безпосередньо. Починаючи з 11 класу всі ми обирали бажані вузи, дні відкритих дверей, плітки, плани на майбутнє, вибір професії і все таке. Так от, я зупинила свій вибір на доволі престижних вузах, куди, чесно кажучи, важко вступити. Я й сама це розуміла, связєй нема, зно невідомо як напишу, але от не мала я бажання подавати доки в драгоманова, транспортний, грінченка та ін.. (я тіпа нічого проти не маю щодо цих вишів, просто ну не мєчта)

ну, коли вже всі більш-менш визначилися з вишами і напрямками, залишається готуватися до ЗНО, страшна абревіатура, яка навіювала страх.

шо я можу сказати - не треба боятися зно, треба до нього готуватися. Для мене це цілий навчальний рік репетитори. Я не переживала ні хвилини, ходили на зно, як на свято. Результат укр. мова – 183,5 англ - 181, історія – 195,5.(матем не озвучую). Мене дуже засмутила англ., мені й досі соромно перед Валентиною Василівною, яка так в мене вірила і вкладала в мене свої сили стільки років. Зізнаюсь, наплужала з укр. мовою, шо правда, то правда, але кращої вчительки за Світлану Миколаївну годі було й шукати. Ну історія ноу коментс – псіханула, ну все це Інна Василівна, оце історик!!!

Написали, на душі спокійно, на порозі 1 число, тобто старт подачі. Але ж чекайте на сайті уцяо неможливо роздрукувати результати зно, тож багато хто чекав ще декілька днів.

перший вуз куди я подала доки - могилянка (близько 30 хв.), нау (теж швидко, але купа хаосу), шева (як в найкращих вузах європи – інститут журналістики; як в вузах україни на вднха - філологія), кпі (довга черга, неорганізовано, занадто педантично відносно заповнення анкет:не виходити за поля, синя паста – короче фігня якась, пересисувала 3 рази), ну і лінгвістичний (ЗОШ №2)

Після цієї процедури цілий місяць попереду, шо робити – їдьте на море, правда, найкращий час для відпочинку, який я так і не використала.

Аж ось настав перший відповідальний момент, коли тебе перша хвиля аж ніяк не стосується. В тебе розчарування. Загалом віра у мене була, але реальність вопила, шо коли в тебе в середньому 180 – 350 місця в загальному рейтингу, то якось так плаховато єслі чесно.

Ну посиділа три дні, викупаю шо 2 хвиля це теж фейл для мене, мамі не кажу. Хоча вже мене підхоплюють думки, шо драгоманова це моя доля на яку я наплювала. Коли я не прошла у другій хвилі я навіть плакала і тоді мама прийняла рішення яке зводило мене з глузду - контракт. Після недовгих роздумів обрали могиляку, в той же день залишили оригінали, оплата протягом трьох банківський днів, бо 15 контрактних місць!!!!!!!(можу й на контракт не потрапити)

ризикуємо, чекаємо третю хвилю і тут бац і мене немає. обіда. Боль.

зранку приймаю знову ж таки безпрецедентне рішення, їдемо на контактову і сплачуємо суму за півроку навчання. Я вступила. Студентка. Але не все так просто, у мене починаються страшні нервові зриви, правда, я ніби радію тому що вступила до вузу своєї мрії, але ж свідомо розумію, шо це не те чого я хотіла, точніше не те як я цього хотіла.

Короче, на вихідні ми з батьками звалюємо купатись, поїхали до баби в село, тіпа відпочити, для мене - забутись. Я стільки сил витратила на те, щоб гарно здати зно, отримати цю дурновату медаль, і виходить що не виправдала очікувань. Нє, мама з татом цілком мене підтримували, тіпа контракт це набагато краще, тебе не будуть чіпати, не буде відробітку, а ще кращий аргумент – всі вчаться на контракті. Ну вобщем вони мене все одно не переконали.

Вже 11 числа, коли всі бюджетники мають бути зараховані, ми приїздимо додому, і першим ділом я заходжу на вступ інфо, шоб прошарити останні новини. І мама мія, бачу, шо якби залишила оригінали в інязі, то вступила би на бюджет! Істєріка! Сльози! - Дура, чого ти плачеш, ти ж все одно в іняз не хотіла!! Плачу все одно, бо бюджет.

ранок наступного дня, я віршую поїхати безпосередньо в іняз, хоча сенсу в цьому не бачу.

Захожу в могиляку на вступ, тю …

звоню мамі кажу: «прикінь, чого вони всі такі дурні, взяли мене «контракницю» помістили в список бюджетників, шо це робиться і т.п.»

дивлюсь фільм

на половині фільму до мене доходить, як до жирафи

омг!

заходжу на сайт могиляки, де офіційно затверджені списки зарахованих на місця державного замовлення і там я бачу своє прізвище.

Стапе!

Нічого не зрозуміла, таке відчуття коли тебе починає трусити, але ти не радієш наперед, бо фактично ще нічого не підтверджено, їду у могилянку і мені кажуть такі теплі і бажані слова

«так ти на бюджеті, одна з 5 щасливчиків!»

Єєєєєсссссссс!!!!!!!!!!!!

от воно щастя!

знаєте, хто не ризикує, той не буває п*яненьким.

Цього ж дня я напилася.

Кажуть, шоб вступити на бюджет треба дати гарний хабар, або мати багато гарних знайомих (це правда, якшо чесно, знаю багатьох, хто таким чином вступив). Але також, шоб вступити на бюджет треба мати віру чи шо і знання, да, знаєте, знання теж багато чого рєшають.

Я рада, шо вступила саме в Могилянку, бо це місце, де, я передчуваю, зміниться мій світогляд і життя зокрема.

За нами майбутнє не лише наше, а й майбутнє нашої держави. Тож зараз мені треба закликати нас всіх до чогось глобального, але я нічого не буду казати особливого, просто давайте будемо людяними, просто давайте культивувати такі прості на перший погляд речі, як чесність, повагу, порядність, давайте будемо плекати любов до своєї Батьківщини

це ж так просто!

Читать на Вьюи...

Читать на Вьюи...

особливо коли мені чоловік подобається. це з дитинства, правда

якось по рукам можна визначити яка це людина. руки це як очі, тільки не очі, і по них насправді можна багато чого прочитати.

руки.

от а ще мені подобаються чоловічі коліна. і не смішно вони якісь особливі не такі як у дівчат.

особливо коли зігнуті, ну коли хлопець сидить. я завжди або не завжди спотїстерігаю за рухами чоловіків, бо за ними можна зробити багато вичновків.

от все

пишу бо трошки п*яненька. прийшло в голову те про що не кажу в голос

Читать на Вьюи...

у цьому світі все логічно, тільки не мій мозок

Читать на Вьюи...

а хто ти?

в очах чергової блядоти шукаю тебе

і на вулицях навпроти не знаходжу

і від цього якось сумно…

…бо я шукаю давно,

а вже літо б*є мені в аорту

а від тебе не звістки, ні знаку

як сказали б москалі;

"іді ано всьо к чьорту!"

ти знаєш, я не знаю хто ти

і шо мені там доля прописала

та мені остогидло до нудоти

і я тобі скажу шо я манала

я знаю, шо коли я перестану тобою марити

ти прийдеш і будеш виймати мені серце

а поки я ще не залишу все це

і буду уявляти який ти… ;))

я думаю, у тебе гарна усмішка

і якісь невідомі очі

інакше тебе я не захочу

і хочу шоб ти був розумним і любив мене до нестями

да, тут рими нема, просто до нестями

давай приходь, зустріну тебе з чаєм

а може, з хлібом й сіллю

а може, нахрен сіль і чай

просто "я і ти" приходь, давай

Читать на Вьюи...

ну

ну

щойно зрозуміла, може, через те, що настав якийсь момент філософства чи нахлинули якісь спогади, а може, просто мить така, зрозуміла те, наскільки моє життя стало насищений

думала у зв*язку з чим - прийшло на думку дві речі:

1. нове коло однодумців, людей з якими проводжу більше часу.

2. список. а шо, без нього ми б не робили тих божевільних речей, які приносять насолоду. він як муза

а ще я зрозуміла як все-таки приємно проводити час із сім*єю. як я люблю свою сім*ю. як я вдячна Богу за те, що він відправив мене до моєї сім*ї

я тут. я не шкодую ні про шо. та нє, є пару речей, які можна було б не робити.

ну і на останок, що б там не сталося я хочу утримувати рівновагу і йти по життю сміло і впевнено

бо в себе вірю я і в мене вірять люди

Читать на Вьюи...

їй - Богу, ще ніколи не бачила, щоб за два тижні життя так змінювалось(хоча ні, спостерігаю якусь парадоксальну фігню: рівно рік тому у мене сталися теж непередбачувані події)

це просто таки якийсь літній чендж!!!

по-перше, я закінчила школу. да, я закінчила школу. досі не можу повірити.

чесно, не сумую.зараз не до цього, та й в принципі ще не встигла скучити чи шо.

коло спілкування -змінилося. але не маю однозначної думки стосовно цього.

в мені дуже багато недовіри, може, тому шо у мене є багато приводів для цього

ще цей сон " Если Вам приснилось, что Вас укусила собака, то будьте осторожны в общении с окружающими Вас людьми".

мені казали, шо сни це те, шо тебе зараз найбільше турбує.

з ішного боку, я розумію, що занадто нагружаю себе непотрібними думками, шо зовсім не те мені зараз потрібно

інша ступінь мого життя - ЗНО

укр мова вже написана, як - невідомо.

а ще я хочу піти працювати, так незвично сидіти дома.

Читать на Вьюи...

Читать на Вьюи...

Читать на Вьюи...

начебто все своє свідоме життя прагнула закінчити школу, а зараз…

…зараз якесь тихе мовчання, я навіть не можу розібрати те, що я відчуваю

це не сум, а якась "пустота" - от це слово підходить якнайкраще

в мені пусто я нічого не відчуваю, треба якось відволіктись, чи забутись

просто виникає страх невідомого, я знаю напевне, що мене чекає 24, 27, 29, 31, 1 числа

знаю числа ЗНО і все.

я не можу описати. от просто не вистачає слів, немає підходящих

може, тому, що це не тільки сум за школою, може це особиста образа, не знаю

точно можу сказати, шо мені пєчально

Читать на Вьюи...

хочу - українською, хочу - російською, хочу - суржиком, хочу - англійською, знала б китайську, писала б китайською!

і ніхто не має право мені забороняти це робити, а тим паче, якось дорікати, аби всі такі розумні були

це моє волевиявлення, моя сутність!!
матюки це теж те, як я висловлююсь, і тут вже пардон хочете слухайте, хочете ні

Читать на Вьюи...

if u know what i mean

Читать на Вьюи...

Читать на Вьюи...

А суть ось в чому, я звичайно, шалена прихильниця всіх цих політичних махінацій та інтриг, я навіть хотіла стати якимось політиком і стати другою пані Ю., але наразі в мене існують трохи інші пріорітети.

ха!

я бажаю реформувати світогляд людей, а як це зробити ще не знаю, може, тому, що свій я ще не знінила, або почала це робити, але не досконало.

це так цікаво, по-іншому мислити, творити, мріяти!!

кожному ж хоч раз в житті доводилося шось змінювати в собі, або ставати перед вибором, або ж потрапляти в такі ситуації, які б кардинально вносили зміни в буденний ритм життя.

а от у мене, дівчини з "пєрємєнчівим" настроєм, характером таке відбувається настільки часто шо я питаю себе:

WHO I AM??????!!!!!!!

а відповідь проста. Я Віка Оникієнко. хахахахах. шо я пишу
який я революціонер, я такий революціонер, як з Якименко балєріна))) ))
Якименко ЯЛТОС

Читать на Вьюи...

Читать на Вьюи...

Читать на Вьюи...

хоча ці 24 години минають як звичайний буденний день, вони переносять мене в іший вимір, принаймні я так хочу.

багато чого недосказаного, не зробленого, не втіленого, я стаю на дорогу, яка мене приведе невідомо куди. я вірю в карму, та все ж наполегливо настоюю на тому що життя можна створити, а долю змінити, все в моїх руках, а я курю… навіщо, про шо ай…

я в пошуках і насолоджуюсь цим, я часто прикидаюся, часто мовчу, вичікую чогось особливого, немовірного в своєму житті. і це те чим я зможу дихати і це навіть не кохання, як може здатися на перший погляд. я надто консервативна для кохання, я надто перебірлива для цього почуття. я важко сприймаю поразки, поразки в коханні я не можу допустити.

я очікую віднайти своє покликання, знайти своє "я", хоча радую те, що в мене є позиція, свої думки стосовно тих чи інших подій, людей і тп

16 років, точніше 16-тий рік життя приніс багато: падіння- злети в прямому сенсі, та не в цьому річ. мені важливіше віднайти урок, зробити певні висновки. досвід… досвід це найкраще що міг придумати Бог, чи може не він його створив, а людство

а ще важливо розуміти шо ти комусь потрібна, шо може в якийсь момент без тебе комусь сумно

а ще важливо бачити не щирих людей навколо тебе, просто вичісляти хто це і шо вони від тебе хочуть

а ще важливо мати людину якій ти довіряєш

та й багато чого іншого, речі, які сприяють нормальному життю без психічних розладів

врешті-решт, наснага нікому не завадить, crave to live

ну і як звичайно, гімн душі, тіла і думок

І все на світі треба пережити,
І кожен фініш – це, по суті, старт,
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.

…..А треба жити. Якось треба жити.
Це зветься досвід, витримка і гарт.
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.

ну і саунд Вакарчука на фоні ось ця вся я, та ні все одно з перебільшенням, бо щира я лише сама з собою, а не з блогом

=)

Читать на Вьюи...

Читать на Вьюи...

Читать на Вьюи...

Читать на Вьюи...

Читать на Вьюи...

Читать на Вьюи...

осінь, да, вже майже дійшла кінця, ну і хуй з нею. такої осені ще не було - з*їла мене, сука, сожрала, кроковтула.

кажуть є таке поняття, як чорна полоса, так от є ще чорнюща полоса, втішує лиш єдине, шо може біла не за горами, хоча в це з часом перестаєш вірити, бо коли на тебе валиться кожен день якесь випробовування, мимоволі усвідомлюєш шо це тупо якась карма.

не хочу навіть згадувати скільки всякої хуйні сталося..ото думаєш страдаліца, якби то було найгірше шо в мене житті було і буде, но нєрвішкі я ізматала нє по-дєтскому.

отак от

Читать на Вьюи...

Кожного разу, коли вони зустрічалися,

коли сварилися і сперечалися,

все перекочувалося і не закінчувалось,

і кожного разу повітря засвічувалось,

з очей виганяючи найменший сумнів,

і історія їхніх дивних стосунків

не мала продовження і жодного змісту,

але варта того, щоби її розповісти.

Коли вони втомлювалися і поверталися,

коли вивітрювалися і не віталися,

боролися вперто зі своїми видіннями,

і говорили тільки з псами і тінями,

вони трималися болю і відчаю,

знаючи, що тільки їхньою вбивчою,

понівеченою, північною ніжністю

можна посперечатися з вічністю.

І коли їх вчергове ламало і кидало,

і планети над ними пливли розхитано,

коли їх знаходили ранками тихими,

відслідковуючи їхнє дихання,

вони зупинялися в мороці теплому,

й освітлювали навколишню темряву

зірками, сигналками й сірниками,

переплітаючись язиками.

І кожного разу, коли їх відспівували,

відстрілювали і хором підспівували,

ніби життя кримінальних ангелів

вичитували з церковних євангеліїв,

переповідали їхню історію,

темну, спотворену і нескорену,

переписану,

недоговорену,

ними самими

вкотре повторену.

Читать на Вьюи...

де моя реальність , знайдіть її, приведіть до мене додому, поставте на гречку, і скажіть, щоб поверталась до власниці, тобто до Оникієнко Вікторії Вікторівни

розуміється за окрему винагороду

Читать на Вьюи...

а потім все знову. ніби й не була одна.

Читать на Вьюи...