Viewy — социальная платформа

Глаза умеют говорить. Кричать от счастья или плакать.
Глазами можно ободрить, с ума свести, заставить плакать.
Словами можно обмануть, глазами это невозможно.
Во взгляде можно утонуть, если смотреть неосторожно.

© Омар Хайям

Читать на Вьюи...

OLYAKRAVCHUK: Личное – заметка в блоге #63264127

OLYAKRAVCHUK — Sun, 02 Nov 2014 22:47:54 +0300

Читать на Вьюи...

OLYAKRAVCHUK: Личное – заметка в блоге #63264114

OLYAKRAVCHUK — Sun, 02 Nov 2014 22:44:58 +0300

Читать на Вьюи...

OLYAKRAVCHUK: Личное – заметка в блоге #63263975

OLYAKRAVCHUK — Sun, 02 Nov 2014 22:20:08 +0300

Любов – це вісь довкола якої обертається Земля. Це константа, мораль, релігія, це винагорода, дар, потреба, це істина, яку кожен з нас повинен пізнати.

Непотрібно боятись ризику залишитись самотнім, адже життя – надто продуманий механізм, ти ніколи не знаєш, що чекатиме на тебе завтра, кого ти зустрінеш на розі вулиці, хто тобі посміхнеться чи хто дасть ляпаса. Повірте, десь у світі є такий же божевільний як і ви, чи такий же завжди насуплений, чи безнадійний мрійник, чи відчайдух, чи естет, скептик, зануда, такий же наївний та милий чи наївна та мила, які чекають і щиро вірять у те, що колись ваші шляхи неодмінно перетнуться. Варто тільки бути уважним, щоб не прогавити власне щастя через рутину сірих буднів.

Якби можна було придбати путівник по власній долі, де були б зазначені на карті усі точки злетів та падінь – невже дива траплялися б? Усе прекрасне народжується в невідомості, тільки той, хто вірить, хто наполегливо, затято вірить у світле прийдешнє отримає найцінніше – знання. Віковічні таємниці людських почуттів, мільярди варіацій на тему ніжності, розуміння, підтримки, піклування, любові. Не шукайте утопічну скриньку Пандори, те що належить вам ніколи і нікуди від вас не подінеться, головне продовжуйте сподіватись – це те з чого починаються усі хеппіенди.

Читать на Вьюи...

OLYAKRAVCHUK: Личное – заметка в блоге #63263959

OLYAKRAVCHUK — Sun, 02 Nov 2014 22:17:57 +0300

Я ніколи не зустрічала раніше таких очей.
Усе його обличчя, наче було фоном для них. Наче ти дивишся на обрій і не можеш побачити межі, небо зливається з землею в єдине, а потім…

Потім сходить, як сонце, його погляд. Тихий. Лагідний. Теплий.

Він обійняв мене за плечі і я, наче цукор, почала танути, липнути до його міцних долонь усією постаттю, прикипати душею до них, здавалось, що під ногами у мене Венера, Марс чи Юпітер, але аж ніяк не асфальт. Я торкнулась вказівним пальцем його підборіддя, його шершавого, неголеного підборіддя і мені було лоскотно так, наче впіймала метелика. Мілош зітхнув. Хвиля гарячого подиху накрила мою долоню і я, піднявшись навшпиньки, поцілувала його у заплющені, тремтячі повіки.

Читать на Вьюи...