Viewy — социальная платформа

Нічого крім.

NEWAVE — Thu, 18 Sep 2014 07:57:38 +0300

Я хочу віднайти себе на мить
Не зрадити себе ж, і не зламать знов душу
Нікому і нічого я не мушу
Лише собі забракувала слів.

Я хочу жити й відчувати знов і знов
Не хочу занепасти більш в кохання
В солодкі муки і тяжке страждання,
Покину карусель, під назвою любов.

Я хочу йти вперед, а не назад вертатись,
Забути біль, розкрити крила знов.
А після цього із гарячим чаєм
Окутатись у плед перед вікном.

Роздумувать про щире і про вічне.
Вмить забувати й знову пам’ятать.
Вдихати запах вітру, що безмовно свище
Відносячи в діру гірку печаль.

Читать на Вьюи...

Якби ж..

NEWAVE — Wed, 17 Sep 2014 23:14:53 +0300

Пройшли уже дитячі ті роки,
І не вернути вже й не повернутись.
Та спогадів шматочки вдалині
Яскраво світяться лиш, щоб їх не забути.

Давно вже птахи відлетіли геть,
Ще ті, які нас в школу проводжали.
Здається, нещодавно - перший клас..
Та ні.. кінець.
Ми ж всі цього чекали.

Чекали всі кінця, бо втомлені були.
Від навчання, “домашки”, та й від школи.
А зараз в вирій відлетіли і самі..
В дорослий світ, звідки не повернемось вже ніколи.

Якби ж ми знали, як захочеться назад
Сівши за парту, руку підіймати.
І знов зайти в рідненьку школу, в милий клас,
І з нетерпінням рідну вчительку чекати.

Читать на Вьюи...

Kinder.

NEWAVE — Wed, 17 Sep 2014 23:01:52 +0300

Знаєте.. я обожнюю дітей. Таких крихітних, беззахисних, безтурботних, добрих та милих. Іноді здається, що вони, навіть будучи дуже маленькими, розуміють нас. Можливо навіть більше, ніж ми самі. Вони не думають про “сьогодні”, їх не хвилює, що буде взавтра, і вже точно, що вони не турбуються про минуле. Найважливішим для них є тільки їх особистий дитячий світ, загорнутий в обгортку під назвою “фантазія” та батьки, які, тримаючи за руку, проходять з ними чималу відстань по життєвій стежці. Всі ми, дорослі зараз, були колись маленькими. Мабуть, кожен погодиться – це найкращий відрізок життя. Всім нам колись давали пораду - цінувати дитинство, але, будучи в ньому, ми не до кінця розуміли важливість цих слів. Я намагаюсь цінувати кожну мить свого життя, але в час приходу цієї миті усвідомлюю, що навіть цінуючи її – вона не повернеться. У цьому проміжку час зупиняється, але лише на якусь мілісекунду, щоб після цього відійти в небуття, розчинитись в просторі. Цінувати потрібно для того, щоб відчути смак миті, вкритись її ароматом, закарбувавши в пам’яті, перед зникненням, її силует. Так, сумно пам’ятати, і знати, що це ніколи не повториться. Життя – не плеєр.. Не перемотаєш ні секунди назад. Але воно того варте, хоча б від одного усвідомлення наявності кожної миті.. того, що ти можеш сказати:”Це моє. Це було зі мною”.

Читать на Вьюи...