Наш рідний Луцьк приймав цього тижня гостей на міжнародному фестивалі фольклору. Скажу по правді. що дійство напротязі кожного дня було неймовірним і незабутнім. Звісно ж, і "Радість" була учасником цього фестивалю. Куди ж без неї! Ці емоції, почуття, мурашки по шкірі, бурні авації і відчуття того, що ти насолоджуєшся своєю працею - ось що було весь час зі мною на фестивалі.

А скільки нових друзів ми знайшли на фестивалі. До нас завітали гості з Румунії, Мексики, Литви, Конго, Туреччини, Словенії та Ізраїлю. Це був не тільки мовний досвід, а й розуміння того, що хоч ми усі з ріних країн і континентів, та саме танець може нас поєднати. І доказом цього був цей фествиаль і ніч у Луцькому замку, коли усі хто бажав, міг танцювати із колективами.

Представниця з Румунії. Нам дуже сподобався її шикарний головний убір.

Представник з Мексики - Авель. За дні фетивалю я зуміла з ним знайти спільну мову і стати йому другом. неймовірно запальний і такий приємний.

Представники з Конго. Хто хоч раз був на концертах то зрозуміє - "а ціка, ціка, ці, ай, яй, яй".

Представники з Туреччини, які вже запрошували нас до себе у Стамбул!

Представник з Ізраїлю. Весь фестивалю я думала, що вони якісь бандіти, поки не побувала з ним у замку.

Взагалі, фестивалю приніс безліч емоцій кожному з нас. А особливо ніч у замку на якій ми не працювали.а змогли усі разом відпочити.

Шкода, що цей фестиваль став останнійм для мене у складі колективу.А так. дякую усім за позитив і танці протягом цього тижня!

Читать на Вьюи...

Особливо дякую тобі, за те що ти завжди був поруч і підтримував мене, переживав, смішив і ще багато, багато, багато всього!!! Ти в мене кращий з кращих.

Дякую своїй кімнаті 37,1 за чудову компанію кожної ночі і пригання по ліжках! ахха.Такого не забуду. Наша кімнатка хоч і була маленькою, зате ця тісність нас здружила. Так же як і різні ігри, хоч які дурнуваті вони не були.

А кожен наш виступ. Це теж частинка відпочинку, бо у танці ми часто і відпочиваємо. "Радість" - це заряд на повну. "Радість" - це вогонь в крові. "Радість" наша просто кльова. В світі ми такі одні. Хай би як ми не хотіли там виступати, та робили ми це все рівно з посмішками і з шаленим запалом. Так як вміємо тільки ми.

І звісно ж гори. Не згадати про них неможливо. Карпати… Свіже гірське повітря і гори, гори, гори навкруги.

Дякую вам усім за цей неймовірний тиждень! Я запам"ятаю його на довго!!!! Буковель!!! Дякую за приємно проведений час!

п.с. три-штири! вооооу вооооу.

Читать на Вьюи...

Да, я скучаю. Несмотря на твой игнор. Несмотря на отсутствие внимания. Несмотря на расстояние. Я скучаю. Просто потому, что ты где-то там, внутри… И оттуда ты уже никуда не денешься.©

Трохи важко від того, що так воно все і є. Я знайшла цю фразу і зрозуміла, що в ній вкладене наше теперешнє. Від цього аж болить. Але я справді за тобою до нестями сумую. Чомусь так, чомусь я так до тебе прив"язана, немов невидимою ниткою, які не розірвеш просто так. Ти хоч і в мені, але ж ти так далеко. І з кожним днем ти стаєш все далі…

Читать на Вьюи...

не отпускайте любимых.©

Ніколи. Чуєш, ніколи! Щоб не стояло на шляху - тримай їх поряд, тримай як тільки можеш: вчепись за шию, за рукав, кричи у слід, та не відпускай. Ніхто ніколи не з"являється дарма у твоєму житті, а тим більше ті люди, яких ми полюбили всім серцем, тілом, мозком, душею - всім.
Я ніколи тебе не відпущу. Я не зможу. Занадто багато у нас всього нашого. Так, ні твого, ні мого, а саме нашого. Таке тепле слово - "наше", від якого серце б"ється в рази швидше. Не відпущу. І ти тримай мене поряд.

Читать на Вьюи...

взяти б ці кілометри що між нами і викинути.©

Я вже не можу без тебе. Мене ламає щось з середини і я ледь тримаюсь. Ще якихось три тижні, три нещасних тижні і ми знову побачимось. Я знаю, що тобі там теж несолодко, що ти теж хочеш того, що і я. Бути поряд. Ці кілометри. Для чого вони взагалі потрібні. Якби ж їх стерти одним порухом руки і просто обійняти тебе. Я так давно це робила. Я так за цим всім сумую.

Читать на Вьюи...

Читать на Вьюи...

Читать на Вьюи...

Саме ці випадково знайдені чотири слова змусили мене замислитись.

Читать на Вьюи...