Бо ще жоден мій ранок у цьому році не розпочався якось по-іншому. Я стабільно прокидаюсь із твоїм іменем в голові, встаю з ліжка і, без жодних ознак життя, крім ходи і дихання, мовчки бреду до ванної кімнати. Холодний кахель дає свій адреналін, по тілу біжать мурашки. Хоча кахель тут ні до чого. Це все ти. Ти і твій холод. Повільно притуляюсь голими плечима до стінки, відкриваю кран, сповзаю додолу, міцно притискаю коліна до грудей і впиваюсь, що є сили, зубами у власну плоть. Заплющую очі з одним єдиним бажанням – раптово і невиліковно захворіти на амнезію. Раптом перед очима чомусь постає море. Синюче, бурне та невтомне. Дивлюся крізь його хвилі на світ і він перетворюється на дивне казкове мереживо. Все навколо виграє сотнями і тисячами відтінків блакитного. Кожен мікроелемент, кожен атом стає небесно-синього кольору. В цей момент на душі безмежно просторо і радісно, серце наповнюється щастям, а сонце так особливо яскраво світить, як ніколи до цього. От і коли глянути в твої очі – відбувається те саме. Навіть море не може бути таким безпощадно синім і арктично холодним. Навіть море не дарує стільки щастя. Навіть море не здатне за секунду втопити у собі всю мою душу. А твоїх очей і для більшого стане.

Повільно розтискаю зуби і ловлю язиком тонесеньку струю крові, що зигзагом стікає на підлогу. Ніхто не повинен бачити мене в такі хвилини. Я слабка. Я не можу нічого вдіяти і тільки тут, у ванній, можу дати волю своєму болеві.

Ще мить і переді мною знову ці очі. Я вже абсолютно точно знаю, що ніколи не зможу забути твоїх очей. Вони снилися мені і рік тому, коли я тебе ще не знала, і в 15 років, і навіть до народження снилися. Жоден колодязь не має такої глибини. Жоден психолог не має стільки проникливості. Жодна книжка не має стільки історій.

Найважче – піднятися на ноги і підійти до раковини. Але вода єдина здатна заспокоїти мене в такому стані. Підставляю руки під кран і нарешті відчуваю полегшення. В кінчиках пальців б’є легкий струм, волосся стає відчутно наелектризованим. Більше не треба заплющувати очей, більше можна не боятися видінь – вода забирає їх із собою.

Сьогодні особливо важкий ранок – хвилини йдуть, а біль не меншає. Не меншає, бо ж учора я бачила тебе. Так випадково так безглуздо перекреслила всі багатомісячні спроби очистити свої думки і серце. Один єдиний необережний крок не тією вулицею, не в той час і не в той бік відправив усе під три чорти. Це як, знаєте, в один момент знайти сенс життя. Це ж як падіння у великий сніговий замет серед рекордно жаркого літа. Це як ніжний аромат солодкої вати серед прокуреного купе. Це як квиток у Барселону в один кінець. Це як вдихати запах мокрого асфальту після місячної засухи. Це як знову знайти улюблений фільм, який шукав багато років. Це як отримати лист, справжній, з почерком. Це як все життя вболівати за одну команду середнього рівня і раптом дізнатися про її перемогу в кубку УЄФА. Це як обійняти на пероні людину, яку не бачив багато років. Це як допомогти всім бездомним тваринам одним телефонним дзвінком. Це як отримати всі премії в житті разом. Це як 500 днів літа. Це просто зустріти тебе і втратити здоровий глузд.

Читать на Вьюи...

Читать на Вьюи...

В общем, пора завязывать с этой хуетой..

Читать на Вьюи...

и не знать, как твои дела.

Я боялась тебя увидеть.

Я боялась, но так ждала…

Читать на Вьюи...

Но между нами осадки.

Я вспоминаю тебя…

Твоя обнаженная спина,

Твои руки, твои лопатки.

Мое сердце обливается красным,

Терпким, полусладким.

Читать на Вьюи...

Читать на Вьюи...

"давай побачимося?
хоча б післязавтра о восьмій?
мені хочеться, щоб ти просто знав:
у мене грудкою в горлі стоїть ця осінь,
і я сумую,
чорт би тебе побрав!"

Читать на Вьюи...

Читать на Вьюи...

Читать на Вьюи...

это как проснуться ранним утром с ощущением, что это была лучшая ночь.

это как вдыхать запах мокрого асфальта после трехнедельной засухи.

это как снова увидеть любимый фильм, который не мог найти с самого детства.

это как получить письмо по почте, настоящее, с почерком.

это как всю жизнь болеть за команду среднего уровня и вдруг узнать о ее победе в кубке УЕФА.

это как обнять на перроне человека, которого не видел много лет.

это как первый раз увидеть море.

это как упасть в большой снежный сугроб посреди жары.

это как суметь помочь всем бездомным животным всего лишь одним звонком.

это как получить все премии в жизни разом.

это как 500 дней лета.

это всего лишь встретить тебя там, где даже не надеялась, и понять, что один твой взгляд способен изменить миг/день/жизнь/меня.

Читать на Вьюи...

Читать на Вьюи...

Читать на Вьюи...

Читать на Вьюи...