Viewy — социальная платформа

[...Життя минає...]

JULIAMORGUN — Sun, 25 Nov 2012 22:21:28 +0300

Життя коротке і ми спішимо прожити його. Все спробувати і все відчути, все перевірити і все побачити. Пролітають дні і як кадри в калейдоскопі змінюються люди, обличчя, події. Не знаєш за що вхопитись. Хочеться бути одночасно в кількох місцях і з різними людьми. Хочеться самій бути різною, адже так цікаво відчути себе ангелом чи демоном, пай-дівчинкою чи шибайголовою, дитям вулиць: вільною та природною. Відчуття і враження є саме тими барвами, які розмальовують життя і не дають йому залишатись чорно-білим. Буревій життя засмоктує, затуманює і поступово ти перестаєш бачити все навкруги, женешся за чимось незвіданим і нічого не встигаєш, бо хапаєшся за все одночасно. І виникає жаль… Жаль за втраченим часом, за тим, що не зробила, не побачила, не відчула, не сказала… А коли ти нарешті зупиняєшся та озираєшся довкола, то бачиш, що найважливіше відбувається саме за межею твого буревію. Близькі люди тебе покидають, а ти не встигла їм так багато сказати, чи навіть просто побути поруч, бо кудись квапилася за новими враженнями, а це залишала “на потім”. А “потім” може і не настати… для тебе чи для когось… яка тепер різниця?… Почуття проходять стороною, бо на них чомусь теж не звертаєш уваги. Що таке любов, дружба, сміх, печаль, злість, радість у порівнянні з жагою нових вражень? Ти думаєш, що на почуття ще буде час, а зараз потрібні відчуття. Але час працює не на тебе. Відчуття мають часові рамки, а почуття знаходяться поза часом. Жага пригод та вражень зникає з віком, та й самі враження стають слабші, стираються з пам’яті і перестають існувати. Лише колись, діставши з полиці старий запилений фотоальбом, починаєш згадувати, але це лише примари тих вражень, що були тоді. І розумієш, що те, що дійсно мало значення, пройшло стороною. Ти так нічого і не здобула, а пропустила ой, як багато. Несказані слова любові, подяки, підтримки каменем лежать на душі, а сказати їх вже нема кому… Ось так в гонитві за чимось невідомим і пролітає життя… одне… яке ти квапишся прожити.

Читать на Вьюи...

[...Мама...]

JULIAMORGUN — Wed, 07 Nov 2012 12:58:57 +0300

В житті все відбувається однаково, буденно та без розуміння, що будет далі. З самого дитинства нас оточують найрідніші люди та найголовніше люблячі, які сприймають тебе такою, яка ти є.
Всі 9-ть місяців вона поруч, оберігає та захищає тебе від негараздів, переживає так знає напевно, що в середині неї живе разом із нею маленьке чудо, яке змінить не тільки її життя, але й оточуючих. Ось і минули місяці очікування.Народилося маля, яке своїми маленькими оченятами дивиться на маму і не розуміє, що відбувається, але вже відчуває, що її люблять та із її появою значно щасливою стала не тільки мама.
Йдуть миті, дні, тижні, місяці та і роки пізняння, розвитку та шаленого щастя разом із родиною. Коли поруч із мамою ми відчуваємо тепло, турботу та захищеність в обіймах у мами від усіх негараздів. Якщо нас хтось засмутить та скривдить, ми одразу летимо до її обіймів. Лише вона все зрозуміє, підтримає та не буде засуджувати.
Ми не цінуємо митті, які проводимо разом із мамою. Чому ми іноді такі жорстокі? Невже ми не можемо зайвий раз зателефонувати, розповісти про минулий день та просто поділитися турботами, а найголовніше сказати як сумуємо. Адже ми виросли, змінилися погляди, з'явилися турботи, самостійні справи та проблеми, які ми самі намагаємося вирішувати.
Кожного року діти покидають рідну домівку, маму та тата. А що вони відчувають коли ти сідаєш у потяг, провідниця говорить, що вже відправляється потяг по напрямку Херсон-Київ і здається, що ти залишився один. Це стосується не тільки дитини, а і самих батьків. Не буде лунати сміх, галас, бурхливих емоцій не буде та захоплюючих історій. Хоча ми і телефонуємо та розповідаємо, та телефон не зможе замінити живі очі, погляди та до болю рідні жести.
Спокон віків найболючішою темою є тема мами. Ось і зараз минуло два місяці, як я поїхала на навчання в столицю і не можу без маминого голосу, без її сміху та навіть без якихось дрібничок, коли вона стурбована або намагається мене на відстані виховувати. Телефонуючи їй по декілька разів за годину, я чую стурбований голос та те, що навіть тато вже почав іноді роняти сльозу, адже відстань робит свою справу.
Ми відлітаємо, а вона сумує, як ніхто інший. Мамина любов найсвятіша.

Читать на Вьюи...

[...Мистецтво...]

JULIAMORGUN — Mon, 05 Nov 2012 00:21:29 +0300

Цікавитися мистецтвом - означає не лише читати пересічні книги для галочки, відвідувати театри і дивитися просто на витвори мистецтва. Пізнати твори можна лише завдяки щирої цікавості, розумінням автора, переймання емоцій та почуттів, які відчували в момент створення шедевру.
Як давно ви читали книжки, а не глянцеві журнали? Всі говорять, що ми повині розвиватися, збагачувати лексику та рости інтелектуально! А що ми робимо для саморозвитку? Я і сама до недавнього часу не розуміла простих речей.
Почала читати роман Дари Корній "Гонихмарник", в якому розповідається, на перший погляд, класичну драму, а саме про кохання, боротьбу між добром та злом. Та можу вас запевнити, під час читання над вами витатиме легкий вітерець справжньої української магії. Коли я її почала читати, то вона захопилася історією з перших сторінок, хоча раніше такого не було. Я спостерігала за розвитком подій до шостої ранку, але на одному подиху не мала змогу прочитати, тому що увірвався сон в моє ранкове життя. Під великим враженням я пішла спати та не могла стримати своїх емоцій.
Про театр я взагалі можу не говорити, адже всі хоча б колись ходили на вистави. Всі говорять про театральні дійства, вражаючю гру акторів та енергетичну віддачу своєму глядачеві. Не можу сказти, що я віддаю перевагу театрам, але все ж таки сьогодні я надала вагомості відвідати театр, а не кінотеатр. Кожний початківець - актор має бажання мати викладача вже сформованим, відомим та найталановітішого. Я маю лише один вихідний день, а всі останні дні я навчаюсь. Я не говорю, що я завжди відвідую подібні заклади, але цей вихідний я присвятила мистецтву. Зібравшись із своїми одногрупниками ми пішли на виставу до нашого вискладача по майстерності актора. Ніколаєнко Василь Іванович був неперевершений і це я навіть не перебільшую. Не можу передати вам своєї гордості та радості, що маю такого викладача. Я ніколи не думала, що вистава може бути цікавою ніж прочитання книжки даного твору. Пішли ми на "Наталку - Полтавку". Дійсно, актори повністю віддаються своїй справі та надихають глядачів. Особливо я після вистави отримала незабутню атмосферу театру та надихнулася на наступні заняття майстерності актора. А якщо б ви почули як вони співають! Ви були би в захваті. Один актор так співав.що я мало не закохаася в його голос. Він був настільки сильним, гучним та неймовірно вабив мене. Ні, вабив мене не актор, а саме його голос.
Тому зараз я можу сказати: " Браво акторам за їх емоції, голоса та переконливість! "

Читать на Вьюи...

[...Знайомство...]

JULIAMORGUN — Sat, 03 Nov 2012 23:26:19 +0300

Більшість людей відчує себе самотнім. Для того щоб розповісти про події минувшого дня, емоції, хвилювання та переживання створюються подібні програми. В більшості випадків, підлітки не можуть наважитися або не мають змоги щиро поговорити про свої проблеми із друзями або з батьками, тому що вони не можуть повністю довіритися їм. Тому однією з причин є створення подібних блогів.
Ви не думайте, що я почуваю себе самотньо. Зараз я знаходжусь за 500 кілометрів від рідного міста, коханих мені людей, оточення та подій, які супроводжували мене протягом 17-ти років. Та в мене немає відчуття самотності. Навпаки, я відчуваю себе потрібною, захищеною та впевненою в собі, а все це завдяки людям, які щодня мені телефонують та радують своїми голосами, думками, порадими, а найголовніше потребують в моїй підтримці. В них ніколи не було сумнівів з приводу того, що я іх не підтримаю навіть словом. Адже, слово є одним із найвагомішим аспетом підняття духу та наданням сил.
Я впевнена, що зараз у мої знайомих виникає питання чому я створила цей блог та найголовніше чому я пишу українською?! Відповім я просто та на перший погляд можливо ви подумаєте, що все це нісенітниці. Для мене це надзвичайно важливо. А саме: навчаючись в Київському Національному Університеті Культури і Мистецтв я зрозуміла, що не так вже й відмінно знаю і володію державною мовою. Я не можу швидко перейти з російської на українську. Звичайно таку проблему маю не лише я, а й більша частина моїх одногрупників. Взагалі, я навчаюся на тележурналіста, диктора та ведучого телепрограм. Всі викладачи говорять, що нам потрібно виписуватися, тобто щодня писати на різні теми українською і навіть неважливо який буде обсяг, тому що це справа набута. Виражати думки, не перекладати під час записів та не використовувати російкомовні слова - це і є ще одним завдання.
Звичайно, не всі мої тексти будуть одразу досконалими, але намагатися потрібно.Адже від цього залежить твоє майбутнє та чи здійсниться мрія всього твого життя?! Я щиро сподіваюсь, що завдяки цьому блогу я матиму змогу вдосконалити мову та згодом вільно володіти українською. Тому, давайте вдосконалюватися разом!?

Читать на Вьюи...