У неї вже є 3 «Оскари» за найкращу жіночу роль у моєму житті. Вона дійсно талановита акторка. Завжди у театральній масці: білі тіні на повіках, чорна підводка навколо смарагдових очей, червона сукня і того ж кольору помада, ідеально укладене волосся кольору сажі. Її образ вирваний з старої чорно-білої мелодрами, де люди розмовляли без слів. І їй вони теж не потрібні. Їй вистачає всього погляду в очі, щоб навіки прикувати мою увагу. Вона змушує моє серце пропустити удар просто прикривши очі своїми пухнастими віями. А ще інколи вона посміхається, але її посмішка ніколи не буває щирою. Вона ніколи не дозволяє сонцю прокинутися раніше неї. Мабуть, тому, що вона перед зустріччю з ним має одягнути нову маску, вкотре прорепетирувати міміку, сховати свої емоції під товстий шар порожнечі. Потім вона посміхнеться власному відображенню в вікні і втече від мене у кав’ярню на розі, щоб випити кави з гірким мигдалем. Ми дуже давно не снідали разом. Мабуть тому, що французькі тости запиті гарячим шоколадом з пакетику для неї не достатньо драматичні. Я не пам’ятаю тієї миті, коли кохання стало мелодрамою. Я лише знаю, що вона повернеться ввечері до чортиків стомлена і, як раніше, сховає своє обличчя у мене на плечі. Мені знову доведеться прати свою сорочку. Але в ту мить це буде зовсім не важливо. Тоді спершу буде скандал на порожньому місці, просто для того, щоб вона могла прорепетирувати завтрашню роль. А тоді буде ніч, коли вона знову буде моєю. Ми не спатимемо до двох упиваючись її емоціями, адже зранку вони знову зникнуть, адже вона гратиме нову роль. І хоч її театр розрахований на 7 мільярдів людей, його відвідую лише я. У мене навіть є окреме місце. У третьому ряду, восьме зліва. Чому не у першому? Бо там сидять її мрії. Чому не у другому? Бо другий для її тарганів.

Читать на Вьюи...