Але боротьбу з татарами вони вели з завзяттям і ненавистю, готові були на найсміливіші і найрискованіші походи, не жалувавши свого труду й крови та цим добували собі славу і любов усього громадянства.

Та це, буйне, нестримне козацтво легко могло піти на бездоріжжя та пропасти в нетрях анархії. Але найшлися талановиті, ідейні поводирі, такі як Дмитро Вишневецький, Сагайдачний, Михайло Дорошенко, що зуміли опанувати небезпечну течію й перетворити козацькі ватаги у правильне, дисципліноване військо. Вони очистили козацькі ряди від усякого шумовиння й анархічних елементів, до війська людей втягнули осілих, зв‘язаних із землею та хліборобством, кинули між Козацьке військо нові гасла й дали стану нові завдання. Козаччина почала прислуховуватися до змагань усієї України, проганялася ідеєю оборони віри й народу, зрозуміла необхідність політичної організації, зацікавилася культурою – почула себе частиною громадянства та його представником. Запорозьке військо стало українським національним військом.

Повстання Богдана Хмельницького ввело козаччину на ще ширшу арену. Запорозьке військо опанувало цілу Наддніпрянщину, завело тут свій військовий лад, перетворило соціальні відносини, добуло признання для козацької влади, - стало творцем нової української держави. Під запорозький прапор перейшли всі живі елементи українського громадянства, кожний уважав за честь належати до “козацької нації”. До війська вливається широкою рікою міщанство й селянство; українська шляхта вміщує свої амбіції в державній службі, в організації країни, в широких політичних та дипломатичних змаганнях. В обороні своїх надбань, в обороні держави, козаччина зводить героїчні бої з польською шляхтою та з Царською Москвою. Епопея воєн Хмельницького зробила відомим ім‘я України в цілому світі. Полтава виявила, що Україна вже змагатиметься до волі. У цих війнах безнастанно розвивається і перетворюється саме військо; Хмельницький, Виговський, Дорошенко, Сірко, Мазепа творять усе нові й нові формації; українська піхота добуває собі признання всіх знавців воєнної справи.

А потім приходить сповола занепад. Українська державність залишається тільки на Лівобережжі і з кожним десятиліттям стає слабша й більш обмежена.

В міру того, як вужчають політичні цілі, затінюється і завмирає військо. Правда, існує ще вироблена, здисциплінована армія з цілим військовим апаратом із характерним побутом, з добрим воєнним духом, але вона не має місця й нагоди виявити свою силу і боєздатність. Завмирає Гетьманщина, та й буйне Запорожжя затрачує мету свого існування. І в решті-решт, залишається тільки одна традиція визвольних змагань, але ж традиція така сильна і така живуча, що покоління за поколінням живуть нею, вони в ній обновлюються та починають на ній будувати своє нове життя.

Читать на Вьюи...