привіт, я тут…і я проєбала два місяці. лол
я маю на увазі не писала нічого, але ж я так хотіла писати тут кожен день, ну бляха…як бісить. ну а давайте коротко про головне…

ці два місяці були максимально дивні. навіть ні.. вони були максимально хороші. почнемо з моєї І.
1. ми з нею поїхали на море…і я вкотре переконалася — вона мій ідельний компанйон для подорожей АЛЕ…(завжди є але..да?)
іноді мені здається, що у неї мало азарту. вона не хоче забити на все і гуляти до ранку, випити смачного пива і фліртувати з симпатичними хлопцями, голосно слухати музику, забити на всіх, хто що скаже і підспівувати… ну вона якби щось робить…і мені супер весело… але іноді буває недо-… невистачає мені трохи азарту.
плюс… супер дибільна ситуація получилася з квартирою.
коли тобі кажуть, що не планують повертатися в Київ, ти знаходиш квартиру, за все платиш…а потім тобі "ой..я передумала і повертаюся…давай жити разом?"…еммм… прикол ще той. а якщо і жити разом…я хочу свою кімнату…але може це знак, що я готова жити одна… одній бути круто — можеш робити що хочеш. да…іноді може буде скучно..алеее… я думаю я це переживу. плюс до всього…я знаю, що грошей у мене вистачить.. а потім буде видно. да…це буде накладно для бюджету… але все я зможу. я знаю… зате буде багато вільного часу робити те, що хочеться (заліпати фільми, серіали і тікток ахха блін..нє! треба брати себе в руки), звати в гості кого хочеш і бути вільною. я ж це хотіла..правда?

2. я познайомилася з класним хлопцем. і він..з Еквадору. це що моя кара? чого вони всі звідти? АЛЕ (я ж казала, що завжди є але)
почнемо з того, що я вела себе при зустрічі не так, як би мені хотілося..точніше так… скажемо, що я ні про що не жалію… ахах бо було все круто.. (цілується він гарно…от я про що) але на мене це не дуже схоже…я не цілуюся отак, якщо вперше бачу людину… але…він реально класний і я дура. а судячи по його поведінці я дура в квадраті. я знаю, що ми не будемо разом, як пара (хоча може б я і хотіла…а може і ні) …блін….але…я зараз все заспокоїлася. бо після першої зустрічі, коли він мені писав сухо і мало…я дуже парилася..навіть плакала. чи я нормальна? ні! зараз мені на нього по суті пофігу…. але обідно… він то мені пише, що я йому сподобалася…але я не вірю…мені здається, що коли ти подобаєшся людині, то вона себе веде трошки інакше….якщо ти комусь подобаєшся, то тебе завалюють повідомленнями і роблять дикі вчинки…

3. так ми плавно перейшли до пункту 3. крім того хлопця я познайомилася ще з одним. він мені замовив доставку афігєнських квітів, зве в цікаві місця, з ним в принципі є про що поговорити… АЛЕ… у мене немає хімії. я дура? да! хоча…я вважаю, що це важливо… важливо, щоб тобі хотілося поцілувати людину, взяти за руку, доторкнутися, щоб, як кажуть були метелики в голові.. (як у мене до С. — чувака з Еквадору) …коли ми грази в правда/дія і він загадав мені його поцілувати…я його чмокнула швидко…але це було нормально…а потім я тільки і думала "поцілуй мене"…і коли він це зробив…все було так природньо, спокійно і гарно…я не хотіла відвернутися і побігти…як це з А. мені здається, що не треба давати йому надій…хоч я і не даю… странно..

странно і сумно… ті хто нам подобається — не закохані у нас. а ті, кому ми подобаємося- нахер нам не здалися. дивне життя.

а скоро на роботу. закінчиться тоді взагалі час на ці, вибачаюся на слові, пиздостраданія. і алілуя.

Читать на Вьюи...

пост буде про хороше. (ага, я можу бути і в хорошому настрої) люди кажуть, що треба вести щоденник вдячності…як думаєте скільки разів я його починала? та сотні. і не можу я кожен день дякувати всесвіту за все. я не можу писати 3-5-10 речей хороших, якщо день був лайно. для мене це фальшиво, бо я цього не відчуваю. от є люди оптимісти, є реалісти, є песимісти, а є козероги (а воно фіг його знає які ці люди…дикі). і да, мені подобається нити і возмущатися в сторіз, бо коли у мене все добре, то я в моменті… я не можу знімати мільйон сторіз, особливо, якшо багато хто з мого оточення не розуміють оце "блогерство". а сьогодні день був дуже хороший, от прям я цілий день відчувала в собі оце почуття нереальної вдячності, тепла і думки про те, яке ж в мене афігєнне життя. і особливо нічого такого не трапилося, але якось кожен пазлик сьогоднішнього дня от прям складався у дуже чітку для мене картинку. для цього мені не треба шукати 10 пунктів і витягувати із себе емоції. для цього треба просто бути в моменті. раніше я чогось це не розуміла…як це воно бути в моменті? що це значить? а потім…для початку просто відкласти телефон і бути. да, це звісно "біда", що всі мої інста-підписники не дізнаються як мені добре. та і чорт з ним. коли ти проводиш час із людьми слухати що тобі кажуть, не паралельно втикати в екран, а реально слухати. от що для мене важливо. хоч я і сама з тих "екранщиків" буваю… коли мені скучно.

короче… суть така, що у мене бувають хороші моменти, не думайте, що я от постійно зла Маша. (ви знали, що так мене в общагі називали? "злая девочка"…класна репутація, правда? аахахха)
або думайте.

але мені б от ще трошки побільше таких днів, коли тобі дуже і дуже добре. а все інше не таке важливе.

Читать на Вьюи...

судячи по тому, що останній пост був 22 числа, я думаю ви зрозуміли, що з регулярністю у мене проблеми. однако.

не хочу розповідати, що відбувалося ці дні, бо особо то і розповісти немає чого. ну типу… дні, як дні.
сьогодні дуже хочу вирішити дві задачі:

1. який готель вибрати на море.

2. яке татуювання. та дівчина тут буде до понеділка…
і це не те, щоб я хочу тату, але хз яке. я хочу слово іспанською мовою.
але в мене тих слів на думці, що можна себе розписати, як книгу. і всі подобаються. треба вибрати одне і не тупити. ну типу ок… можна почекати ще тиждень… але я вибираю вже декілька місяців, то я сумніваюся, що тиждень щось дасть. хоч є така фішка — не спішити і почекати до чого це призведе. і саме це вберегло мене від одного татуювання, яке я вже збиралася робити. не те, щоб воно мені більше не подобається. подобається, але я зрозуміла, що та фраза буде тільки підсилювати і так мою непомтійність, і вітряність. а куди вже більше? (скажуть всі мої родичі)

але те, що у мене буде іспанське татуювання, то я гарантую на 100 відсотків. просто треба вибрати слово.

з одного боку, це ж татуювання і це назавжди.

з іншого…еммм…їх можна перекрити іншим, або взагалі вивести. те татуювання, що в мене уже є…я і забуваю про нього іноді….
я знаю, що деякі люди не вкладають ніякого сенсу в свої малюнки. але я хочу.

бож.
тяжкий вибір, коли тобі подобається все і зразу.

Читать на Вьюи...

сьогодні я чисто випадково знайшла свій старий блог, записів там небагато, але деякі дуже прям "мої". я перечитувала і думала про ту людину, якою я колись була…і якою стала. за чотири роки звісно багато чого змінилося, але і були моменти, які до сих пір залишаються такими ж…хоч і в меншій мірі.

день сьогодні максимально лінивий. ну як…ранок був продуктивний, я допомагала батькам, а після обіду погода зіпсувалася к чорту, а я мала взагалі то іти бігати сьогодні. головне не закинути. бо вправи я так і не робила. де та Інна, яка мене мотивує?

вимкнули світло і я проспала пару годин.

а ще сьогодні мені написав Влад. і до чого це все?
не те, щоб у мене злість чи що….у мене ніяких емоцій немає, крім цікавості… для чого він продовжує мені писати? не часто..але все ж таки… дивні ці хлопці.

та і багато хто пише, але не ті, хто треба.
хоч я і сама не знаю хто мені треба.
може в цьому проблема?

а може блять в тому, що мене вже підбішують оці ярлики суспільства "тобі пора хотіти сім’ю, дітей і бла бла бла… вік все таки "
а я от не хочу.
прочитала в одного психолога, що хтось задавав подібне питання.
і вона сказала, що перш за все ти не повинен нічого хотіти, а по-друге, треба розібратися із тим, що означає слово "свобода" якої ти так хочеш саме для тебе.

так от для мене свобода — це право вибору. це коли ти робиш те, що хочеш ТИ. коли тобі не треба ні в кого "відпрошуватися", не треба виправдовуватися, не треба підлаштовуватися, не треба відчувати вину за свої вчинки. це коли ти хочеш сьогодні сидиш вдома, а завтра уже летиш в Іспанію. це коли ти їсиш суші і не хвилюєшся, що не вистачить грошей купити дитині іграшку. це коли ти можеш закрити двері і спокійно посидіти в своїй кімнаті. це коли ти живеш своє життя.
коли тобі ніхто не вказує о котрій прокидатися і о котрій іти спати.
це коли дуже і дуже добре бути одній.

як каже моя бабуля "не останься на старості одна"…ой…не факт, що я до неї доживу.

із хорошого:
— смачна картопля від папи (аж їсти схотілося)

більш нічого не згадується.

Читать на Вьюи...

Читать на Вьюи...

да.. з моєю звичкою постійно нити, мені не те, щоб щоденник вдячності навчитися вести, мені треба кожні 5 хвилин нагадування на телефоні ставити "все ок"

бо в принципі то все ок, правда?

крім розповіді про мій день треба ще записувати щось хороше із кожного дня. бо інакше ніяк…

сьогодні із хорошого:
— я була в дуже гарному настрої (що для мене велике чудо)
— ми круто пообідали на природі з батьками…смачна їжа, пиво і розмови. ех..
— ввечері я чудово провела час у бабушки. лазила на горіще і найшла класні старі речі. (треба буде ще на інше полізти), вибрала клубніку і ми поїли її на вулиці разом.
— я відправила гроші на благодійність. давно цього не робила і давно хотіла, але якось одне та інше…і нарешті) вибрала на сайті чоловік 9-10 і скинула. але ті фото хворих дітей, пенсіонерів, тварин… мурашки по шкірі.
— я замовила на розеткі патчі під очі, карту світу (країни в яких ти побував треба стирати) …і ще фігню якусь. але от ті дві штуки ну я дуже хотіла. тепер чекаю доставку. віуу
— через то, що я знайшла класне радіо з латинською музикою, я собі наскачувала новеньких пісень.

Читать на Вьюи...

вчора був дуже дивний день. бували і дивніші, звісно, але за останній тиждень так дивний.

почнемо з того, що я пішла бігати на стадіон. одна і бігати. це для мене + одне маленьке досягнення в скриньку моїх моментів. я не люблю бігати. а тут навіть сама три кола пробігла. я думаю це заслуга Інни і її телефонних настанов.

потім я зустрілася з тим хлопцем із інста. я і знати не знала як його звати, добре, що він сам назвався. ну какби видно рівень моєї зацікавленості, да? але яка тут може бути зацікавленість, мало того, що він далеко не в моєму смаку…дуже далеко…ну на цьому вистачить. друзів з нас також навряд чи вийде. і що тоді?
найдивніше те, що він мені сказав "да, мені мої друзі (слеш компанія, яку я знаю) про тебе казали" ЛОЛ а знаючи обставини при яких ми з ними гуляли, то навіть страшно що б вони могли розповісти.
і да, буду чесна сама з собою, я не хочу, щоб вони думали, що у мене з цим чуваком мутки. бо їх нема, не було і ніколи не буде. (хоч я дуже вірю у "ніколи не кажи ніколи", але тут не той случай)

а ще.. дуже і дуже хочеться на море. от прям завтра аби і виїхати. мене Антон зве на декілька днів з палатками. і тут включається "і хочеться, і колеться". з одного боку це прям вау вау вау. море, двіж..ехх.. а з іншого, який двіж? двіж, це аби назбирати компанію і їхати. а їхати з ним вдвох, чи навіть втрьох з його другом…еммм..максимально странно і я не хочу. чого б мені це хотіти?

короче мої мрії про велику компанію друзів розбилися об хвилі життя. і взагалі…я наче маленька. хочу потанцювати медляк з якимось чуваком, може навіть поцілуватися і раденька піти додому з оцим класним відчуттям ейфорії і легкої закоханості. я дурочка? думаю да.
я не знаю де ті люди взагалі знайомляться, знаходять собі пару…а найголовніше як вони з ними так довго живуть?

а ще з тих пір, як я розійшлася з Маурі я почуваю себе краще вільніше. я можу іти куди хочу, їздити куди хочу і ні перед ким не виправдовуватися, що довго не відписую. є моменти, при яких я за ним скучаю.. все ж таки не день-два знайомі. але… посудивши таких моментів можна назбирати зі всіма моїми колишніми.

аби тільки бабушка не продовжувала причитати "ну тобі ж АЖ 26, це вже стара дева, пора сім’ю". бо у мене тихенько здає нервова система. таке враження наче у сім’ї щастя. щастя у свободі.

і наостанок, Маша, будь ласка, пиши тут кожного дня.

Читать на Вьюи...

це буде мій перший пост за такий довгий час. я раніше так любила вьюї і було б дуже цікаво перечитати свої старі пости….але я так розумію, що їх більше немає. от мене тої "старої" версії точно немає…

і я не знаю чи це добре, чи ні…але поступово буду виливати тут свої думки і чистити голову. я думаю так буде краще для мене. бо занадто я вже переповнена всим і відразу.

навіть не знаю з чого почати…і яку з усіх тем, які мене турбують, підняти. ну…почнемо з того, що я приїхала додому. і це буде час мого нервового напруження. з батьками у мене стосунки з натяжкою. постійне враження того, що я в цій сім’ї зайва, що я найневдячніша і взагалі неясно для чого їм треба, мене не покидає. класно я думаю…да?

хоч знову ж таки…мені вони особливо такого нічого не кажуть, але підсвідомо я все відчуваю тут і говорити нічого не треба. чи це я себе накручую, як завжди?

Читать на Вьюи...