Я відмовляюсь від функції “прощати”.
Я не хочу нічого вам обіцяти,
Мені ніколи не було властиве - кохати.
Жоден не вартий терміну “сумувати”,

Все, що вмію - забувати.

Не в моїх планах, вас інтригувати.

Мені набридає вже грати,
Друкувати про себе автореферати.

Прошу, не треба щось дарувати,
Я не зможу в замін нічого віддати.
Не маю бажання з вами контактувати.

Не рекомендую, на півслові мене зупиняти.
В любому випадку розламаю всі грати,
І буду ще сильніше кричати,
А ви ще частіше брехати.
Мені не потрібні з вами контракти,
Я всіх їх читаю через мати.
Приїлись вже ваші аристократи,
Демократи,
Бюрократи.
Вам не набридає мене атакувати?
Мені від вас хочеться тільки блювати.

Не буду між вами вибирати.
Нікому не допоможуть адвокати.
Мені набридло вас відправляти,
Час вже все скінчати.
Перестаньте іронізувати,
Все що вам залишається тільки це увібрати.

Читать на Вьюи...

Читать на Вьюи...

Серпень 16, нестерпний, наскрізь просочений запахом ремонту, подорожами, хорошою музикою, міцним табаком, новими людьми, сміхом, подарунками, обіймами, старими друзями і повним бокалом(ну не одним, не зовсім бокалом, скоріше бочкою хахах) хорошого карпатського вина.
Серпень, нестерпний, знову відходить, як море, а разом з ним люди, сміх, голоси, все знову обмежується навчанням, тренуваннями, дорогами, кордонами, соц. мережами, телефонами, і залишаються лише забуті поспіхом речі, фото та спогади, відкладені десь далеко в куточок.
Серпень, нестерпний, бо його закінчення означає, що все знову втрачено, знову протрезвіла (не зовсім), знову суцільний фінал, тепло загасає, а за ним і літо.
Серпень, нестерпний, хоч і подарував багато хорошого, та забрав вдвічі більше.
Знову сяду в трамвай, символічно доїду до кінцевої, в кишенях сотні білетів, продирявлених і прокомпенсованих.
Серпень, нестерний, він знову залишив мене віч-на-віч з спогадами про літо, і з відчуттям, як осінь сонливо входить в кожний новий день.

Читать на Вьюи...

З тобою усі місце знаходження не мають ні координат, ні жодного значення. Констатації фактів, вчорашні слова, обіцянки, крики, позбавлені розуму.
По кожній битві залишаються втрати - це щось на зразок гри у покер, з відкритими картами, немає сенсу ані блефувати, ані грати, та я продовжую.
Сідай, давай вип*єм чаю, чи ти хочеш віскі? За шумом не чути мій крик: “Знаєш у чому сенс відносин? Та ні в чому! Ідемо палити”.
Цілуй в губи, якусь свою надцяту, не забудь зникнути пів на четверту, залишивши їй решту.

В дитинстві постійно била коліна, тепер перейшла на серця та уста, спочатку мені було огидно, а потім недопалки що згорають до тла. Я завжди викидаю минуле до біса, щоб не тягнуло за руку з пірса.

Всім віскі!
Насолоджуся титрами.

Читать на Вьюи...

Я однаково не можу зрозуміти цей спротив мізку, який не готовий існувати без вигинів твого тіла. Неминучість — тримати тебе за руку, за декілька станцій розлука, варта усіх барабанних перетинок, що я тобі кричу. За крок до станції розрада, яка дорівнює нулю.
Відчувати спустошення, досі мені не збагненний біль, солодкий аж млосно, приторно в роті, аж в грудях нудно.

Голова вже починає забувати погані звички, тільки чомусь минуле, лоскоче з-поміж лопаток.
Бачиш як біля тебе горить липень? Так і я згораю до чорта, граційно, самотужки.

Читать на Вьюи...

Читать на Вьюи...

Читать на Вьюи...

І у всієї горілки, немає такого хмелю, як у вірша, який ти пишеш і дивишся на стелю.

Читать на Вьюи...

Я пару дней в зоне опастности,
Непречастности.
Ты в зоне моей частности.

Они все не правы,
У них другие нравы.
Мне с тобой по кафу,
Мы с тобою райфим.
Кокс и гашиш,
Ты со мной не спишь.
По ночной дороге,
Под ЛСД с тобою гоним.

Буду розы тебе покупать,
И в одежду красиво вплетать.
Порежу шипами кожу,
Роздеру ногтями рожу.
Что бы легче было отпускать,
По случайности не “дать”,
Тому кто сердцу всех дороже.

Когда скажу тебе я: ”нет”,
Утону в дыму сигарет.
Обжигай поцелуями плечи.
Не теряй от меня дар речи.
Все равно я тебя покалечу,
Не бросай в меня гадкие речи.

Буду пить леденящий коньяк,
Что бы с губ не срывались речи,
Что не тот человек,
Во мне зажигает свечи.

Подпись: 12\13.06.16.

Читать на Вьюи...

Читать на Вьюи...

Спи, спи, засинай, я, здається, закохуюся..

Читать на Вьюи...

Деякі мої вчинки змушують мене відчувати це почуття довго та нестерпно.

Філософи сказали б, що це хороша риса характеру. Психотерапевти взагалі не мають справу з цією не від*ємною частиною людського мізку. З точки зору релігії…хоча до чого тут релігія?

Я готова взяти почуття провини на себе, пройти детектор брехні, дати аргументовані відповіді на всі риторичні запитання, готова покинути старі звички.

Передай йому обов*язково!

Скажи, що я більше не п*ю каву сидячи біля вікна, не купую парфуми Divine, не ношу улюблений годинник, не слухаю “Валантин Стрикало”, не думаю 27 годин на добу, викинула старі найки, змінила номер телефону, колір шпалер у кімнаті, спалила всі листки з своїми віршами.

Скажи, що я готова зізнатися у всіх своїх земних гріхах. Більше не боюсь осуду, падінь чи нових знайомств. Не шкодую за втратами, помилками. Не чекаю співчуття чи розуміння.

Скажи, що я викинула із голови всі упередження. Більше ніколи не оцінюю, не засуджую, не шукаю виправдань, не даю других шансів, не вимагаю пояснень.

Скажи, що мені болить за всіх кого я покинула, що мені жаль але не більше.

Скажи, що це все порожні прив*язаності, аритмія мізку, не суттєве безсоння, соціальні параної.

Передай, що я втомилась складати плани, догадуватись підсумки, продумувати кожні кроки. Більше не вірю у випадковості, гороскопи, приказки. В деякій мірі я навіть не вірю людям.

Скажи, що я вчусь засинати з закритими очима.

Скажи, що я була ладна померти, та щаслива, що залишилась жива.

Скажи, щ о я вирішила посміхатись, завжди посміхатись.

По стандарту, підпис 24.05.16

Читать на Вьюи...

"Подарунки і квіти дарувати не хочу, гроші витрачати - теж, зате вважаю своїм законним правом трахати її раз так п'ять на тиждень, вимагати підпорядкування, роботу по дому, та відверто кажучи тріпати нерви "
Почекайте, але ви ж постійно твердите, що жіноча стать ведеться на гроші, машини, романтику, залицяння. Кажучи, що людину потрібно вибирати по відношенню, характеру, що потрібно любити його(її) "такого, який є", а самі перш за все шукаєте привабливу партнерку. Здається, пахне подвійними стандартами.
Чого дівчина повинна вибрати саме вас? Якщо у неї вже вишикувалася черга з шанувальників, готових задовольнити кожен її каприз?
Наступного разу, коли будете називати дівчину меркантильною сукою, подумайте, можливо вся проблема в вас.

Читать на Вьюи...

Не брешіть людям яких ви дійсно любите.

Читать на Вьюи...

Читать на Вьюи...

Давно хотіла завести свій блог, напевно через те, що мені набридло писати всі думки на папері, а згодом рвати їх на маленькі шматочки та викидати у вікно, і правильно нехай двірник вранці по цілому районі збирає мою “ творчість ”.

Чого ж в мою світлу голову прийшли такі думки нарахунок блогу? Напевне що це через шквал емоцій, які охоплюють мою імпульсивну особистість чи не щодня. Хочу розкласти всі думки по полицях, та не впустити цей момент життя. А в років 40, коли я досягну все чого моя душа бажає, буду щаслива і водночас втомлена, вся в справах, роботі та сім*ї, передивляючись свої старі профілі в соціальних мережах, випадково наткнутись на цей блог, про існування якого вже явно давно забула. Хочу щоб читаючи ці рядки ностальгія поїдала мене з середини. Та час не повернути назад. Привіт з 2016 року.

Що ж мене зупиняло зробити блог раніше? Скоріше за все - це відсутність часу. Можливо, довгий вибір сайту, якому я могла би довірити свої думки. Авжеж — це через те, що я не ніяк не могла визначитись на якій мові вести блог, зробити його тематичним, чи просто писати все що в думках? Залежність від думки оточуючих? Ні це явно через відсутність таланту писати. Але кого я дурю, це все просто моя лінь, або вітсутність телефону, який вже місяць в ремонті, та я більше схиляюсь до першого варіанту.

По обіцянкам Вакарчука: "Все буде добре. "
Я нічого не обіцяю, а просто бажаю всім добра, миру і більше котиків.
Підпис: 26.03.16.

Читать на Вьюи...