на обличчі біль, а у серці сотні кинжалів.

вона вирвала його, щоб тобі віддати,

проте тобі ж і цього виявилось замало.

вона сміялась, як божевільна і щосили цілувала твої руки…

тепер їй цілують.

її хочеться обійняти, й зігріти, повернути природній колір шкіри.

ти не віриш.

але ж скоро ти звикнеш, бо скільки там насправді цієї віри?

ти пам*ятаєш цей голос обійми і сльози

крики, ревнощі і розпусту,

як кашляла кров*ю, діставала із серця занози?

ти просиш проснутись, вона не чує, у легенях вже дійсно пусто.

Вона мертва. А ти живий. Але кому зараз краще?

ти картаєш себе, просиш Бога простити

іди додому, тебе інша чекає

ти не хотів нічого змінити.

Читать на Вьюи...

важко носити в собі купу емоцій, але не мати змогу нікому нічого розказати. не можна. та й не потрібно, напевно.

важко усвідомлювати, що віршів більше не буде, немає з чого їх писати, усе прекрасне померло.

важко днями не отримувати від тебе жодної вісточки, жодної надії.

важко дивитись у вікно під час мерзенного дощу і розуміти, що таке ж у тебе на душі.

важко сказати "я кохаю тебе".

нереально сказати "давай усе закінчимо, я більше не хочу тебе знати".

Читать на Вьюи...

Розбивати побудовані роками, "невмираючі" стереотипи?

Не вірити, як усі, в свою утопічну незалежність?

Тобі не соромно ТАК жити?!

Не соромно тобі, жінко, вірити у кохання?

І читати ночами занадто відверті вірші?

Вірити в свою неповторність -

Що може бути ще гірше?!

…

Вона сидить і дивиться на пляшку напівсухого червого вина.

І ледь-ледь стримує до сліз щиру посмішку.

Його не на жарт обурювало те, що вона ніколи не буває сумна

І те, що вона справжня.

Без будь-яких приторно-солодких кислотних домішок…

***

Його нерви не витримували і по тілу пройшли нервові імпульси.

Таке буває, коли людина тебе неймовірно бісить.

— Та ти… Ти ж звичайнісінька повія!!!

— Дякую, ти ще раз довів, що мене ніхто ніколи не зрозуміє.

Читать на Вьюи...

"не я перша, не я остання".

всі думають, що їх проблеми найважливіші,

а мене мучає зовсім інше питання.

а пам*ятаєш наші розмови рівно до опівночі?

щоправда, лише у соціальних мережах.

а пам*ятаєш, як усе починалось?

в яких дурних ми тоді були межах.

а пам*ятаєш, як ти вперше назвав мене своєю?

правда, у дещо прихованій формі.

а ти ж навіть не помічав, коли я ображалась,

для тебе я завжди була в нормі.

а пам*ятаєш, ти образився на те,

що я не переслала вірш, складений про тебе?

а на наступний день вже ніжно цілував.

це ж був лише початок, зараз краще.

а ти мене кохаєш, чи ніколи й не кохав?

Читать на Вьюи...

Скажи,
для чого ми живем на світі.
Скажи,
для чого без кохання жити?Почуй,
як б'ється твоє серце біля нього.
Відчуй,
що твої сльози лише крапля в морі.

Цілуй
його так ніжно і чуттєво в губи.
Малюй
в думках ваше щасливе радісне майбутнє.

Скажи:
" Ти знаєш, я тебе давно кохаю! "
Живи,
для того, щоб у відповідь почути сухе "знаю"…

Читать на Вьюи...

Ті, хто мене оточують, ладні душу продати за безцінь.
Як же багато вони не знають, скільки ж усього вони не розуміють.
Деколи мені здається, що людство уже згубила лінь.
Вони ж не перестануть пускати плітки, поки усю душу з ніг до голови не перериють.

Ти знаєш, я й сама не помітила, як ти став першим у списку моїх пріоритетів.
Як я почала кохати усі твої недоліки, твою душу, твій голос, твою присутність,
А не твою зовнішність, яка варта була людських падінь і злетів.
Правду кажуть, можна простити людині все, але неможливо простити її відсутність.

Читать на Вьюи...

Покажи мені формулу кохання.
Напевно, її не існує.
Я просто буду щоранку розказувати тобі про валентність почуттів,
навіть тоді, коли тебе це вже не здивує.

Усі люди такі різні.
Не всі можуть зрозуміти, що луг - це лише розчинна основа,
що Францій насправді найкращий, але занадто радіоактивний.
Не всі можуть зрозуміти, що мені начхати на хімію.
Я тобою хвора.

Читать на Вьюи...

А ти знаєш, як це бути однією з усіх?
Як це - рвати на собі волосся кожен вечір, тому що ти не пишеш?
Як це - бути для тебе ніким і одночасно усім?
Як це - не знати, коли в черговий раз залишиш?

Як же мені хочеться думати, що я тобі справді потрібна,
Хоча це тисячі разів не так. Я ж знаю…
І тут би я звичайно закричала: "Я тебе ненавиджу!",
Якби хоч на хвилинку забула, як сильно кохаю.

Читать на Вьюи...

теплом согревает обычное слово,
а главное, что написал его ты.
целую тебя сегодня я снова,
и это уже не предел мечты.

а ты же научишь меня играть?

ты мне уже давно обещал.

мне просто необходимо знать.

я таю, когда ты мне пишешь "скучал".

это ведь мне уже даже важней,
чем просто пафосное "люблю".
хочу ли я этого? просто забей.
а я твой любимый "muse" врублю.

знаешь, бывают незаменимые,
как старые фото в моем сундуке.
а также бывают, как ты, любимые.
держи мою руку в своей руке.

Читать на Вьюи...

Навіщо прикидатись ідеальними,

якщо насправді не коштуєте нічого?

Ви люди, які лише виглядають з-за лаштунків…

Ти лише напиши, а прочитати я завжди знайду змогу.

Можливо зі мною щось не так?

Чому у моєму житті усе настільки нелогічно?

Скажи мені, моя душа,

Чи легко тобі прощати вічно?

З мого вікна видно місяць.

І мені відразу здається, що я не з цього світу.

Можливо, хтось колись помилився,

Коли сказав мені сюди летіти?

Читать на Вьюи...

Хто-небудь, ну будь ласка, допоможіть в собі розібратись!
Він же сам змусив його забувати, хоча, навіщо виправдовуватись?
Він занадто самовпевнений, егоїстичний і самозакоханий.
Але такий же ніжний і непередбачуваний…
Про що ж я думала, коли починала у нього закохуватись?

Хто-небудь, ну будь ласка, навчіть мене плакати!
Можливо, хоч тоді, зі сльозами вийде увесь мій біль?
Хоча, кому я брешу? Сама собі?
Ну все, дорогенька, досить цих марних зусиль.

Життя занадто коротке, щоб думати про наслідки.
Але не варто витрачати себе на дрібниці і дріб*язкових людей.
Я його не бачу уже який день і пишу вірш не для нього, а про себе.
Ну все, я уже відчуваю, що наче звільняюсь від його очей.

But must I cry or shout 'Hurray' ?!

Читать на Вьюи...

Це ніби як двічі падати на одне і те саме місце.
Моє серце ніколи не заживе.
І якщо зараз у мене течуть сльози,
Значить в душі ще залишилось дещо живе.

Твоя самовдоволена посмішка роз*їдає мене з середини.
Невже тобі так подобається мене мучити?
Інколи мені хочеться тебе вбити,
Але, все ж, за тобою неможливо не скучити.

І бувають хвилини, коли я ладна тобі усю себе віддати,
Але цього не потрібно було б, якби ти мене кохав.
Це важко усвідомлювати, а ще важче знати сам факт.
Знати, що я тебе кохала, а ти мене мав.

Читать на Вьюи...

не говорите, что восхищаетесь.
для меня это звучит как лесть.
вы от меня как-бы чего-то ждете,
а я могу вам только предложить присесть.

не надо спришивать, что у меня на душе.
это невозможно выразить словами.
прошу, не надо спекулировать грехами.
для вас я как-бы лишь мишень.

не говорите, что вы меня любите.
вы мне даете надежду и веру,
потом её тут же с собой забираете,
когда увидите кого то лучше слева.

Читать на Вьюи...

Я хочу в дитинство,
коли цукерки були найбільшим щастям.
А тепер це кохання, депресії, апатія.
Я ненавиділа запах манної каші,
А тепер ненавиджу, коли коханням
називають банальну симпатію.

Читать на Вьюи...

и я уже вздрагиваю от каждого запаха, похожего на твой,
и мне хочеться целовать любого, пусть даже море.
а хуже всего, когда ты в трех сантиметрах от меня, но ты не мой,
а для всех вокруг я не твоя. но не судите априори.

Читать на Вьюи...