Viewy — социальная платформа

CZEKOLADA: Личное – заметка в блоге #66239923

CZEKOLADA — Thu, 13 Oct 2016 21:50:20 +0300

+
І після двох років мовчання,
після того, як вони старанно уникали
одне одного,
не вітали одне одного зі святами,
припинили спілкуватись
із спільними друзями,
тепер випадково зустрічаються
на вулиці,
і навіть встигають за інерцією
радісно привітатись.

Що було два роки тому?
Сіре повітря, наповнене криком.
Валізка, наповнена її рваним одягом.
Зі світом потрібно говорити, - говорить
вона, назавжди від нього йдучи. –
З ним можна порозумітись.
Варто шукати потрібні слова.
Варто не боятись говорити його мовою.
А він не знає, що їй відповісти.
У нього немає слів.
Він не знає, що їй сказати.

Стоять,
мовчать,
ніхто не хоче першим попрощатись,
кожен хоче видаватись сильнішим,
аніж є насправді.

У нього зморшки довкола очей
стали ще глибшими, -
відзначає вона, - від недосипання й печалі,
і пальці стали ще жовтішими
від тютюну,
і одяг, той самий одяг,
що й два роки тому, - думає
вона із заздрістю.

В неї яскраві кросівки, - відзначає він, -
і волосся вона пофарбувала у вогняний колір,
обпектися можна,
і губи, які в неї губи, - думає він, -
гарячі, обвітрені:
мабуть, довго й щасливо цілується з кимось
на цьому вітрі,
хоча, скоріше за все, далі цілими днями
стоїть на вулиці, під дощем,
роздаючи
нікому не потрібні
листівки
з рекламою курсів англійської.

+ +

Щоранку,
вже два роки
читати її дописи в мережі,

думати:
вона далі пам’ятає мене,
вона далі говорить зі мною,
вона далі пише про мене -

і коли пише про сусідів - пише про мене,
і коли пише про новий одяг - теж пише про мене,
а головне - коли пише про погоду.

Скільки в ній образи та обурення,
коли вона згадує
про циклон.

+ + +

Ці кілька тижнів,
коли можна дивитись
на жовто-червоне відмирання листя.
Дерева стоять, ніби хворі на онкологію –
уже зрозуміло, чим це завершиться,
уже тепер можна все передбачити,
уже тепер видно, що смерть переможе,
але потім усе одно
змушена буде відступити.

Дивитись на золото, що відходить,
дивитись на воду, що перетікає.
Найтривожніший час.
Час, коли по-справжньому
починаєш любити
повітря.

І ось вона розповідає
про смерть батька,
про невблаганність і неминучість.
І ось він слухає і чекає,
слухає і чекає,
коли вона закінчить,
коли її нарешті
можна буде
обійняти.

Viewy — социальная платформа

CZEKOLADA: Личное – заметка в блоге #66239923

и пили не с теми, и обещали не то

космос комом поперек горла. я сначала все о тебе выучила, потом все о тебе стерла.

я как зверь зализываю раны. и, как кофе, растворяю горе. пахну счастьем, солнцем и кальяном. приезжай, скучаю! Подпись: море

Не, ребят, сори, но я столько в себя вложила, что я имею право выбирать.

«Мама говорит мне : «Ты не можешь веселиться все время», а я отвечаю: «Почему нет? Какого черта я не могу все время веселиться?».

Если ты женщина, то по крайней мере у тебя даже в самой ужасной жизненной ситуации остаётся возможность подстричься под каре.

CZEKOLADA: Личное – заметка в блоге #63642545

счастье - не в отсутствии проблем, а в способности справляться с ними

ты никогда не станешь красивой, пока не почувствуешь себя красивой

не очень люблю людей, не потому что они все такие плохие и нехорошие. а просто не за что.

Просто он был для меня «аскорбинкой». Но привкуса горечь осталась лишь мне.

CZEKOLADA: Личное – заметка в блоге #55522588

CZEKOLADA: Личное – заметка в блоге #27846172

CZEKOLADA: Личное – заметка в блоге #27845928