<?xml version="1.0" encoding="UTF-8"?>

<rss version="2.0"
    xmlns:content="http://purl.org/rss/1.0/modules/content/"
    xmlns:dc="http://purl.org/dc/elements/1.1/"
    xmlns:media="http://search.yahoo.com/mrss/"
    xmlns:atom="http://www.w3.org/2005/Atom"
    xmlns:georss="http://www.georss.org/georss">
	<channel>
		<title>Viewy — социальная платформа</title>
		<link>https://viewy.ru</link>
		<description>VIEWY! Вьюи — это социальная платформа для ведения блогов и каналов обо всем на свете.</description>
		<language>ru</language>
		<managingEditor>mail@viewy.ru (Viewy Social Network)</managingEditor>
		<image>
			<link>https://viewy.ru</link>
			<url>https://viewy.ru/favicon/favicon-152.png</url>
			<title>Viewy — социальная платформа</title>
		</image>
			<item turbo="true">
				<title>BLABLABLAUNIVERSE: Личное – заметка в блоге #63483108 </title>
				<link>https://viewy.ru/note/63483108</link>
				<guid isPermaLink="true">https://viewy.ru/note/63483108</guid>
				<pubDate>Sun, 30 Nov 2014 21:20:09 +0300</pubDate>
				<author>BLABLABLAUNIVERSE</author>
				<enclosure url="https://viewy.ru/core/images/note.jpg" type="image/jpeg"/>
				<dc:creator>BLABLABLAUNIVERSE</dc:creator>
				<media:rating scheme="urn:simple">nonadult</media:rating>
				<category>Общество</category>
				<description>
                <![CDATA[  Очередной ноябрьский вечер. Солнце уже давно ушло на покой, а я стою у окна и наблюдаю за тем, к... <a href="https://viewy.ru/note/63483108">Читать на Вьюи...</a> ]]>
            	</description>
				<content:encoded>
				<![CDATA[ <p><p class="MsoNormal"> <i>Очередной ноябрьский вечер. Солнце уже давно ушло на покой, а я стою у окна и наблюдаю за тем, как машины мчаться по автомагистрали, а поток случайных прохожих оббивает ногами асфальт. И эта картина увлекательна. Позабыв обо всех делах, мне хочется смотреть, как кто-то бежит к троллейбусу, отталкивая всех большой клетчатой сумкой. К троллейбусу, который уже изрядно измотался подвозить людей за все время его эксплуатации. Город еще не спит, поэтому если прислушаться, то можно услышать шум колес автомобилей, и то как &laquo;рычат&raquo; байки. Площадь освещается большим количеством фонарей, которые заглядывают в лица прохожим. Прохожих настолько много, что площадь напоминает большой муравейник, и все эти &laquo;муравьи&raquo; настолько разные, что я даже не успеваю запоминать их образ. Я внимательно осматриваю улицу вдоль и поперек, и мне бросается в глаза парень, который стоит у подземного перехода с огромным букетом, жаль, что из-за большого расстояния трудно разобрать, что же это за цветы. Этот молодой человек предположительно ждет девушку, которой я уже успела позавидовать белой завистью. Улица освещается ярко, а стабильную мелодичность города нарушает лишь лай бродячих собак, которые таким образом жалуются на свою дикую жизнь. Этот город такой живой, что я чувствую себя опустошенной. <br></i></p></p> <p><a href="https://viewy.ru/note/63483108">Читать на Вьюи...</a></p> ]]>
				</content:encoded>
			</item>
			<item turbo="true">
				<title>BLABLABLAUNIVERSE: Личное – заметка в блоге #63176852 </title>
				<link>https://viewy.ru/note/63176852</link>
				<guid isPermaLink="true">https://viewy.ru/note/63176852</guid>
				<pubDate>Tue, 21 Oct 2014 20:14:25 +0300</pubDate>
				<author>BLABLABLAUNIVERSE</author>
				<enclosure url="https://viewy.ru/core/images/note.jpg" type="image/jpeg"/>
				<dc:creator>BLABLABLAUNIVERSE</dc:creator>
				<media:rating scheme="urn:simple">nonadult</media:rating>
				<category>Общество</category>
				<description>
                <![CDATA[  Последний холодный осенний вечер. Почему последний? Завтра долгожданный декабрь. Я возвращаюсь д... <a href="https://viewy.ru/note/63176852">Читать на Вьюи...</a> ]]>
            	</description>
				<content:encoded>
				<![CDATA[ <p><p class="MsoNormal"> <i>Последний холодный осенний вечер. Почему последний? Завтра долгожданный декабрь. Я возвращаюсь домой с работы, медленно, не спеша. Однажды, мне удалось сбежать от самой себя, и знаете, куда я подалась? В город своей меч</i> <i>ты. Город &ndash; Питер. Не смотря на n-ое количество людей и машин, это самый несуетливый город. Он величественный. Город романтики. И вот я плетусь по улицам, как всегда с интересом смотрю на прохожих. Ветер. Листья летят в ритм с моими шагами. Мысленно прокручиваю то, что нужно свернуть налево, зайти в магазин и купить что-то вкусненькое своему Маю. Май &ndash; это огромный, наглый, рыжий кот. Мне его подарили друзья перед моим отъездом, чтобы я всегда помнила о них. Не знаю, чтобы я делала в этом огромном городе без моего маленького комочка счастья Как бы коротала одинокие вечера, если бы его не было в моей жизни? Родители мне вечно твердят, мол, пора бы уже обзавестись семьей, что гляди, дальше поздно будет. Нет, не то чтобы я не хотела семейного уюта и звуков топота от маленьких ножек, бегающих по квартире. Просто сейчас нет на это ни времени, ни сил. Хотя, признаться честно, желания тоже как таково &ndash; нет. Все еще не затянулись ранеия от пуль прошлого. Я все так же продолжаю идти сквозь поток людей, таких разных, загадочных прохожих, и в тоже время ничем не примечательных. Я ежедневно наблюдаю за этой безликой массой, и не вижу ничего интересного. Кто-то куда-то торопиться, кто-то гуляет парами, и все было бы обыденно, если бы не..</i></p> 
<p class="MsoNormal"> <i>Вдалеке мне виднеется до боли знакомый образ, эти черты я узнаю через века. Высокий, статный мужчина идет и смотрит по сторонам, а на прохожих глядит с манией Бога, слегка прищуривая глаза. Он улыбается. Это все та же изумительная улыбка, как и много лет назад. Такая же привораживающая, светящаяся. Этот мужчина, всегда был любимцем девушек, те всегда вздыхали рядом с ним так, чтобы он слышал. Я помню его весельчаком. Человеком, который говорил, первое, что взбредет в голову. Для меня он всегда был не от мира сего, а душа его напоминала бездонный колодец, и что на дне того колодца &ndash; никому не было известно. Общие знакомые рассказывали, что он стал серьезней, что не любит пустых слов и очень ценит свое время. О том, что он обзавелся семьей, что у него красивая, любящая жена, истинная хозяюшка, которую он любит, как никого прежде. Я наслышана, что он замечательный отец и все свое время отдает единственному сынишке. Его душа оказалась богаче и тоньше, чем я могла себе представить. В молодости он был футболистом, играл в школьной команде. Как сложилась его судьба с футболом дальше, мне плохо известно. Знаю лишь, что он быстро достиг высот в спорте и сейчас тренирует какую-то детскую сборную за рубежом. Он подходит все ближе, а я все так же не понимаю, что он забыл в этом городе? Про себя молю, чтобы он не узнал меня. Боже, вы только посмотрите на этого мужчину, в его комплекте все: веселый нрав, успех, внешность. Он все ближе и ближе. Его умнющие</i> <i>карие глаза. Я стою прямо перед ним, и мы глядим друг на друга. Нет. Мы просто таращимся. Его глубокие карие глаза. Я стараюсь успокоиться и взять себя в руки. Собираюсь с мыслями и, разворачиваясь, ухожу прочь раньше, чем он попытается завязать разговор. Уйти по-английски.. кажется, когда-то это было в его стиле.</i></p></p> <p><a href="https://viewy.ru/note/63176852">Читать на Вьюи...</a></p> ]]>
				</content:encoded>
			</item>
			<item turbo="true">
				<title>BLABLABLAUNIVERSE: Личное – заметка в блоге #55193293 </title>
				<link>https://viewy.ru/note/55193293</link>
				<guid isPermaLink="true">https://viewy.ru/note/55193293</guid>
				<pubDate>Mon, 24 Jun 2013 17:16:13 +0300</pubDate>
				<author>BLABLABLAUNIVERSE</author>
				<enclosure url="https://viewy.ru/core/images/note.jpg" type="image/jpeg"/>
				<dc:creator>BLABLABLAUNIVERSE</dc:creator>
				<media:rating scheme="urn:simple">nonadult</media:rating>
				<category>Общество</category>
				<description>
                <![CDATA[ Финал очередного периода моей жизни - да, их много и сама я состою из финалов. Поразмышляем, госп... <a href="https://viewy.ru/note/55193293">Читать на Вьюи...</a> ]]>
            	</description>
				<content:encoded>
				<![CDATA[ <p><i>Финал очередного периода моей жизни - да, их много и сама я состою из финалов. Поразмышляем, господа?</i></p> 
<p><i>Приходилось ли вам, когда либо наблюдать за чем нибудь совершенно чудесным?</i></p> 
<p><i>За тем что бесплодным женщинам, которые измучены попытками завести ребенка, сообщают что они беременны? За низко падающими звездами? За маленьким, игривым котенком окруженным заботой? За детьми которые впервые в жизни увидели море? Огромную, глубокую и бушующую лужу интересного цвета. <br></i></p> 
<p><i>Как бы не странно это звучало, но мы действительно счастливы когда впервые видим море. Вот вспомни себя: ты, такой маленький - идешь вприпрыжку рядышком с родителями, и замечаешь нечто просто огромнейшое. У тебя маленького захватывает дыхание в предвкушении, сердце начинает биться в три раза быстрее, и вот - ты подбегаешь к берегу. Ты стоишь на мокром песке и протягиваешь свою маленькую ручку к воде чтобы потрогать ее. Ты дотрагиваешься, и несмотря на то что она холодновата ты улыбаешься и радуешься. Ты счастлив так, как могут быть счастливы только дети. Ты замечаешь как птицы летающие над тобой издают звуки, твоя мама говорит тебе что это - чайки. Теперь ты понимаешь что слышишь стоны чаек и плеск воды. И ты радуешься, ты счастлив.</i></p> 
<p><i>А почему взрослые не радуются морю?</i></p> 
<p></p> <p><a href="https://viewy.ru/note/55193293">Читать на Вьюи...</a></p> ]]>
				</content:encoded>
			</item>
			<item turbo="true">
				<title>BLABLABLAUNIVERSE: Личное – заметка в блоге #54519729 </title>
				<link>https://viewy.ru/note/54519729</link>
				<guid isPermaLink="true">https://viewy.ru/note/54519729</guid>
				<pubDate>Mon, 03 Jun 2013 15:31:56 +0300</pubDate>
				<author>BLABLABLAUNIVERSE</author>
				<enclosure url="https://viewy.ru/core/images/note.jpg" type="image/jpeg"/>
				<dc:creator>BLABLABLAUNIVERSE</dc:creator>
				<media:rating scheme="urn:simple">nonadult</media:rating>
				<category>Общество</category>
				<description>
                <![CDATA[ Окончание повести. Новые главы романа. Без обмана. 
Здесь я не перерываю прошлое, а просто обора... <a href="https://viewy.ru/note/54519729">Читать на Вьюи...</a> ]]>
            	</description>
				<content:encoded>
				<![CDATA[ <p><i>Окончание повести. Новые главы романа. Без обмана.</i></p> 
<p><i>Здесь я не перерываю прошлое, а просто оборачиваюсь назад.</i></p> 
<p><i>А ты извини.</i></p> 
<p><i>Звони.</i></p> 
<p><i>Вини.</i></p> 
<p><i>Я как пес верный у порога буду ждать. Я не буду ждать твоей нежности - я буду ждать, что возможно смогу быть нужной. Возможно, смогу быть советчиком или отличным слушателем. А ты звони, рассказывай вкривь и вкось о себе родном. Хотя о чем это я? Ты как всегда, ничего мне не расскажешь, только какие-то поверхносные факты из жизни и ничего о том что болит, ты ведь не меняешься - все такой же Божек/сам по себе. Не задавай мне триллион вопросов, не спрашивай о новом и о жизни личной, где все лично. Не проси рассказать о состоянии души, все равно ведь рассказывать нечего. Я буду дрожать и врядли смогу это объяснить, может быть шопотом или и вовсе про себя: "Прости, давно не виделись. Заболело забытое.. <br>.. из души, душа, душила веревку, мыло, шило.. "<br> Не спрашивай, разлюбила ли - я солгу.</i></p> 
<p></p>
<p><i>Давай без давай, без сопоставленний несопоставимого и без осознанний неосознанного. <br> Мы сможем молчать. Не хочу больше читать в твоих глазах</i> <i>: "Дорогая, ты же знаешь - я больше чем друг". Хочу слышать: "Родная, когда-нибудь в наших сердцах станет пусто". <br> И мы любили. Отлюбили. <br></i></p> 
<p><i>И не верь если сажут, что любовь тихая. Не верь. Любовь &ndash; это же очень и очень громко, о ней всегда знают все соседи. От нее болит и рвется в ухе перепонка, это не то, что написано в пособиях для джентльменов и леди, но это то, что было у нас. <br></i></p> <p><a href="https://viewy.ru/note/54519729">Читать на Вьюи...</a></p> ]]>
				</content:encoded>
			</item>
			<item turbo="true">
				<title>BLABLABLAUNIVERSE: Личное – заметка в блоге #53647021 </title>
				<link>https://viewy.ru/note/53647021</link>
				<guid isPermaLink="true">https://viewy.ru/note/53647021</guid>
				<pubDate>Mon, 06 May 2013 20:59:48 +0300</pubDate>
				<author>BLABLABLAUNIVERSE</author>
				<enclosure url="https://viewy.ru/core/images/note.jpg" type="image/jpeg"/>
				<dc:creator>BLABLABLAUNIVERSE</dc:creator>
				<media:rating scheme="urn:simple">nonadult</media:rating>
				<category>Общество</category>
				<description>
                <![CDATA[ Заходиш в море по коліно, по груди, по шию. І починаєш відразу відчувати, скільки маленьких подря... <a href="https://viewy.ru/note/53647021">Читать на Вьюи...</a> ]]>
            	</description>
				<content:encoded>
				<![CDATA[ <p><i>Заходиш в море по коліно, по груди, по шию. І починаєш відразу відчувати, скільки маленьких подряпин на тілі. Солона вода щипає ранки.</i></p> 
<p><i>Я подумала, може бути, кожен раз, коли кохана людина робить нам нестерпно боляче, він не розбиває наше серце, а цілком занурює його&#8230; в море?</i></p> 
<p><i>І якщо це так, то тоді все, що з нами відбувається "після" цілком логічно і зрозуміло. Наш головний орган кровообігу тоне. І нас починає штормити. <br></i></p> 
<p>Щ <i>об не потонути, ми в паніці хапаємося за будь - які можливі приводи, які тільки на перший погляд виглядають, як рятувальні круги - ми дзвонимо колишнім, ми пишемо колишнім і тонемо ще більше.</i></p> 
<p><i>Буря всередині посилюється. Майже 12 за шкалою Бофорта. Здається, що нічого нас не врятує. Ми опускаємо руки і йдемо на дно спогадів. Так і бовтаємься серед них, поки, одного разу, в один дійсно прекрасний день, за нами не припливає кораблик, на борту якого написано: "Здоровий Сенс".</i></p> 
<p><i>Кілька днів ми плаваємо на ньому по хвилях, поки, нарешті, він причалює в тиху гавань нашого нормального життя. На березі ми розслабляємося, спокійно закриваємо очі і сушимо серце.</i></p> 
<p><i>По нашим щокам течуть зовсім не сльози, а останні краплі морської води.</i></p> 
<p><i>Вилюбивши і забувши, до нас приходить нова мрія і єдина вимога до вподобаного нам людині - морська хвороба.</i></p> <p><a href="https://viewy.ru/note/53647021">Читать на Вьюи...</a></p> ]]>
				</content:encoded>
			</item>
			<item turbo="true">
				<title>|Бездушні теж плачуть або ж танго моєї шизофренії.| </title>
				<link>https://viewy.ru/note/53448150</link>
				<guid isPermaLink="true">https://viewy.ru/note/53448150</guid>
				<pubDate>Wed, 01 May 2013 01:29:55 +0300</pubDate>
				<author>BLABLABLAUNIVERSE</author>
				<enclosure url="https://viewy.ru/core/images/note.jpg" type="image/jpeg"/>
				<dc:creator>BLABLABLAUNIVERSE</dc:creator>
				<media:rating scheme="urn:simple">nonadult</media:rating>
				<category>Общество</category>
				<description>
                <![CDATA[ Ми постійно живемо минулим. Ми такі смішні, що постійно живемо минулим. Навіть тоді, коли минулог... <a href="https://viewy.ru/note/53448150">Читать на Вьюи...</a> ]]>
            	</description>
				<content:encoded>
				<![CDATA[ <p><i>Ми постійно живемо минулим. Ми такі смішні, що постійно живемо минулим. Навіть тоді, коли минулого вже і в помині немає. Ми завжди цілуємо когось з минулого, дружимо з кимось із минулого, підстроюємо нових людей під зустрінутий в минулому ідеал. Чим більше нам років, тим більше у нас "минулого" за спиною і тим менше вміння жити сьогоденням. Ми думаємо, що в іншому місті нам буде легше, тому, що там немає минулого. Але минуле - це не вулиці і не міста. Це навіть не листи і не фотографії. Минуле - це те, чим ми живемо. Минуле живе всередині нас. І від нього нікуди бігти. У нас немає можливості від нього позбутися. Ми станемо дорослими і щасливими, але все одно будуть моменти, коли нам буде страшенно не вистачатиме тих днів, коли ми були маленькими і, як нам тоді здавалося, нещасними. О, ми навчимося вбивати в собі це почуття. Точніше, присипляти. Тому, що воно - безсмертне. Минуле - це вічність. Вічність - це не те, про що розповідав Воланд у "Майстрі і Маргариті". Вічність - поруч з нами. Більше того, вічність - у нас. Якщо людина вмирає - він іде в минуле. Він стає минулим, а відповідно - вічним. Якщо хтось від нас йде - він теж стає минулим. Життя існує до тих пір, поки хоч хто - не будь носить у серці її носія. І у нас тільки один варіант. Прийняти минуле. Змиритися з ним. Прийняти "вчора" так, як приймаємо "сьогодні" і "завтра". Адже ми приймаємо той факт, що сигарета неодмінно дотліе до кінця. І ми гасимо її, щоб вона не догорала до фільтра. Так і минуле. Кожна людина буде чиїмось минулим. І нас гасять, щоб ми не догоряли до фільтра. І ми теж когось гасимо. Нам залишається прийняти минуле. Адже не хочеться, правда? Як же не хочеться визнавати той факт, що не все можна змінити? Що когось не можна повернути, до когось - повернутися. Ми постійно живемо минулим. А значить, і минуле живе нами. Так завжди. Що - то в ім'я чогось. <br> <br></i></p> <p><a href="https://viewy.ru/note/53448150">Читать на Вьюи...</a></p> ]]>
				</content:encoded>
			</item>
			<item turbo="true">
				<title>Ні за що, не знайдемо. </title>
				<link>https://viewy.ru/note/53400827</link>
				<guid isPermaLink="true">https://viewy.ru/note/53400827</guid>
				<pubDate>Mon, 29 Apr 2013 15:17:39 +0300</pubDate>
				<author>BLABLABLAUNIVERSE</author>
				<enclosure url="https://viewy.ru/core/images/note.jpg" type="image/jpeg"/>
				<dc:creator>BLABLABLAUNIVERSE</dc:creator>
				<media:rating scheme="urn:simple">nonadult</media:rating>
				<category>Общество</category>
				<description>
                <![CDATA[ Іноді здається що у всього є друга сторона. У другої сторони є ще одна не менш зворотна. У подвій... <a href="https://viewy.ru/note/53400827">Читать на Вьюи...</a> ]]>
            	</description>
				<content:encoded>
				<![CDATA[ <p><i>Іноді здається що у всього є друга сторона. У другої сторони є ще одна не менш зворотна. У подвійного дна є третє. У пошуків щастя є частка безглуздя. У знайденої любові зрештою є маленька ложка розчарування для тих хто вже доїдає її десерт. На дні кожної пачки сигарет є дата наших прострочених життів. А термін придатності вашого розуму на денці обов'язково відкритої пляшки пива. Будь-яка пропозиція належне скінчаться крапкою. Розсипається в три крапки. Що ми шукаємо? Те що не знайдемо.</i></p> <p><a href="https://viewy.ru/note/53400827">Читать на Вьюи...</a></p> ]]>
				</content:encoded>
			</item>
	</channel>
</rss>
