Так багато вже сказано про лапатий сніг і джазову музику, що ніяких нових слів вже не буде&hellip ;) але ж до дідька, це круто!! Не знаю, в такі моменти хочеться згадувати все, що викликає посмішку, навіть якщо воно буде з гірчинкою або ж навіть якщо воно було так давно, що треба постаратись щоб згадати. Але воно того варте – ти згадуєш настрій, згадуєш рінгтон, який був на вхідному дзвінку, згадуєш слова, які були сказані, запах, який був у повітрі.. все згадуєш. О, якщо дивишся на фото – то навіть півгодинну передісторію фото – як і чому? Це так кльово..) це так тепло.

А ще, буває, ти дивишся на той лапатий сніг і мрієш щоб в твоєму житті було ще багато таких моментів, про які б ти потім згадувала.. о той лапатий сніг… спонукає він до романтики навіть до таких анти романтичних і песимістичних як я.

Какао? Тістечко? Вишневе? Заюзано, ванільно і банально, скажеш ти. Але ж всім хочеться! Чому одного й того самого? Можливо, бо счаме воно окуте оповідками про щось приємне і з хорошими прогнозами… американські фільми і короткі оповідання в соцмережах. Саме вони й задають стандарти приємного і бажаного.

Але ж бо є в тому щось – ти вариш какао, печеш кекс з вишневи сиропом – і вже автоматично вважаєш себе щасливої героїнею свого ж фільму. То чому б і ні?)

Так само з лапатим снігом – асоціюється з романтичними теплими вечорами з легких мелодрам. Навіть якщо в тебе таких не було – ти все-одно знаєш, що романтичні вечори незабутні, коли на вулиці падає сніг. Так ти багато чого знаєш – яку картинку гарно подали і ти її «з'їла». Так і можна жити в романтиці і приємних думках, навіть не маючи тієї романтики і приємних моментів. Ілюзія? Нехай. Зате приємна.)

Читать на Вьюи...

Мучила її десь три місяці.

Книга написана дуже гарно, надзвичайно вишуканими пасажами й цікавими поворотами сюжету.

Читала рецензії щодо того чи Гумберт був закоханий чи божевільний. Божевільний. Він самотній, напевно. А ще він мені нагадує героїв фільмів, які живуть довго з мамою, ходять у випрасуваних тенісках і дрочать на маленьких дівчат. Це ненормально.

Так, він її любив, "носився" з нею, але загалом це його не виправдовує. Іноді його шкода, іноді хочеться вбити, іноді просто незрозумілі його дії.

Книга прекрасна. Класика ж. Якась така меланхолічна й спокійна. Принаймні настрій такий.

В мене сама книга була маленька - я тягала її всюди, і вже коли дочитала, стало шкода - Лоліта рідною стала, ще б носилася з нею.

Задихаєшся від книги. Вона тягуууча…

Набоков - майстер слова і король характерів. Мені здається, планка моралі в нього дуже висока, й саме тому Гумберт є аморальним. Хоча разом з тим ти не назвеш його поганим, скотиною чи ще якось так. Він любив Лолу. Дуже сильно. Дуже ненормально. Ця його любов погано вплинула на дівчинку. Вона - Ло-лі-та - така собі самозакохана мала, яка тащиться від себе тієї, від якої тащиться Гумберт. Гумберт же ж - самовпевнений. Максимально. Але вони одне одного варті.

10 з 10. Рекомендую. Думаю, що перечитаю.

Читать на Вьюи...

Ну, я не люблю такі книги. Так само як і Гаррі Поттера не люблю (він - перша паралель з Кораліною чомусь у мене). Але, тим не менше, підлітки. які читають такі книги, якось більше розвинені, розумніші чи що. Навіть порівнюючи мультики, "Кораліна" не стала одним з улюблених (*если Вам понравился этот мульт - обязательно посмотрите "Дом-монстр").

Звісно, торкаються теми добра і зла, краси всередині, бажань, хоробрості, страху. Певно, саме в цьому і весь смак - що автор зумів чудово це показати/передати. Це казка для дорослих. І мульт дорослий.

Кажуть, що ця казка більш реальна, ніж та сама "Попелюшка", але на те вона і казка, щоб не бути реальною (*виступаю на захист "Попелюшки"). Ну, це моя думка. Можливо, консервативна, бо сучасні казки в мене програють перед традиційними. Як всі наїжджають на Коєльо, що він за**ав вий***ватись своєю філософією, так я скажу про Геймана, що він намагався втиснути забагато підтексту у казку. Але якщо дивитися на книгу як на серйозне чтиво - тоді справа зовсім інша.

В "Попелюшці" теж є підтекст, але він так не тисне на мозок.

Ну, на колір і смак.

Читать на Вьюи...

https://www.kinopoisk.ru/film/104215/

за рекомендацією Андрія Квітки.

Спочатку Андрій кинув пісню з кадрами із цього фільму (Thieves Like Us - Shyness). Фільм 1970 року, режисеру (Рой Андерсон) на той час було 20 років.

Я провела паралель з фільмом "Дом Солнца" - такий же наївно простий, добродушний, світлий. Ми бачимо два різні світи - світ закоханих дітей і світ дорослих. Діти люблять так, як вміють любити діти, хоч і намагаються здаватися дорослими - але то їм ні до чого. Вони чудові такими невинними, награно вульгарними і юно красивими. Дорослі ж (згадалося слово Саші Курти - "дніщє") навпаки розучилися відчувати будь-що. Вони забиті щоденними проблемами. Самі винні - самі себе ними заповнюють. Так само, як і тишу. Життя дорослих зводиться до грошей і самотності (дідусь). Майже психоделічні кадри в тумані - коли батько Аніки ніби зникає. Він не зникає - він поводиться як дитина - привертає увагу до себе. Можливо, перший крок до того, щоб і відчувати так, як діти?

Читать на Вьюи...

ну й, відповідно, буду вести певний реєстр побаченого..))

Джули и Джулия: Готовим счастье по рецепту
Julie & Julia (2009)

https://www.kinopoisk.ru/film/402542/

Дуже смачний фільм.)

Нічим не турбує, нічим не заважає. Такий собі добрий лайт. Дівчачий, правда, лайт..) Стрічка знята в чудовому настрої і з легкою подачею сюжету - хочеться дивитися і дивитися. Кулінарні рецепти, які Джулі викладає у своєму блозі, роблять фільм домашнім і затишним. Без суперечок, з посмішками і Парижем. Щоб подивитися ввечері - й заснути..)

Бачила його вже разів сім, напевно. І ще дивитимусь :)

Читать на Вьюи...

3 грудня, понеділок. тиждень починається з зими..) приємно якось. сніг, Луі Армстронг, "Щоденник Бріджит Джонс" і йогурт..) ну, щось таке.. :) принаймні приємне і в шкарпетках: Рр))

Читать на Вьюи...