Viewy — социальная платформа

ABOUTART: Личное – заметка в блоге #63516750

ABOUTART — Sat, 06 Dec 2014 11:20:52 +0300

2015-ий рік.
Світ складається з відкритих повік.
На тебе дивиться тисяча очей.
Що в тебе є з особистих речей?
Якщо цьому небу судилося згоріти,
яка різниця – в якій із печей?

2015-та зима.
Смерть ніколи не приходить сама.
За нею зазвичай приходить пам’ять –
на неї хворіють, від неї потерпають.
Ти бачиш – я вижив, у мене два серця,
зроби що-небудь із ними обома.

Все, що відомо мені:
світ розділяється на ночі й дні,
минуле складається з прози та віршів.
Мені заважає лише те, що я вижив.
Розмови з мерцями – об’єктивна даність.
Питання не в принципах, питання в ціні.

Світ зробили зі слів,
з чорних лексем і семантичних полів.
Жовті квіти, повільні комети –
ідеальне місце для того, щоб померти.
Хочеш знайти варіант порятунку –
шукай у тому місці, де він болів.

40 років зими.
Осінь протягує тебе крізь дими.
Зима добиває тебе ногами.
Добре – це коли не безнадійно погано.
Свобода, зазвичай, в тому й полягає,
аби добровільно вернутись до тюрми.

Це ще не кінець.
В повітрі б’ється тисяча сердець.
Кожне з них невиліковне і тепле,
кожне з них б’ється за тебе.
Коли говоритимеш про рівність і братерство,
спитай, що думає про все це творець.

Спитай, чому він затих.
Церква – лише певна кількість святих,
кількість відмолених і кількість вбитих.
Кому я маю дякувати за кожен свій видих?
Їх немає не те що поруч –
їх просто немає серед живих.

Зберігається все:
всі ординаторські та КПЗ,
всі трапезні, літерні й цілодобові,
всіх ті, хто клявся на вуличній крові,
хто обіцяв померлим усе владнати,
хто обіцяв ще живим, що порятує й спасе.

Все лишається тут.
Теплий грунт, золотий мазут.
Небо над містом – темне, як опік,
знає свій вік, веде свій облік,
торкається листя, торкається квітів,
жіночих облич, дитячих застуд.

С.Жадан

Читать на Вьюи...

ABOUTART: Личное – заметка в блоге #63516720

ABOUTART — Sat, 06 Dec 2014 11:12:10 +0300

Давай, скажи їй щось, зупини
Немає жодної ночі, немає війни
Серед цієї темряви та висоти
Є лише її вперте бажання піти
Хто іще, скажи, заспокоїть і зупинить, якщо не ти?

Просто спини її, не відпускай її
Хай далі говорить усі дурниці свої
Хай далі змішує кров свою зі слізьми
Потім колись вона піде
Але хай залишиться до зими
Подивись, які тепер довгі ночі, які тягучі дими

Навіть якщо світло зранку буде сліпуче та голубе
Вона все одно послухає лише тебе!
Навіть якщо її святі будуть суворі та злі
Хай це станеться потім чи не станеться взагалі
Але не відпускай її доки сонце проступає в імлі
Навіть якщо завершиться осінь і почнеться зима
Вона все одно найбільше боїться лишатись сама
Навіть якщо її святі будуть добрими у своїй журбі
Вона все одно може поскаржитись лише тобі
Можливо тому, що найсамотніше почувається саме в юрбі

Скажи їй щось, чого ніколи не говорив
Щось про людей і птахів, про тварин і риб
Щось про вічність вугілля і невагомість зерна
Про те, що життя має тривати навіть тоді, коли триває війна
Хто тобі, зрештою, ще повірить, якщо не вона?

С.Жадан

Читать на Вьюи...

ABOUTART: Личное – заметка в блоге #63516702

ABOUTART — Sat, 06 Dec 2014 11:09:50 +0300

спини мене отямся і отям
така любов буває раз в ніколи
вона ж промчить над зламаним життям
за нею ж будуть бігти видноколи
вона ж порве нам спокій до струни
вона ж слова поспалює вустами
спини мене спини і схамени
ще поки можу думати востаннє
ще поки можу але вже не можу
настала черга й на мою зорю
чи біля тебе душу відморожу
чи біля тебе полум'ям згорю

Л.Костенко

Читать на Вьюи...

ABOUTART: Личное – заметка в блоге #63516685

ABOUTART — Sat, 06 Dec 2014 11:08:05 +0300

І як тепер тебе забути?
Душа до краю добрела.
Такої дивної отрути
я ще ніколи не пила.
Такої чистої печалі,
такої спраглої жаги,
такого зойку у мовчанні,
такого сяйва навкруги.
Такої зоряної тиші,
такого безміру в добі!..
Це, може, навіть і не вірші,
а квіти, кинуті тобі.

Л.Костенко

Читать на Вьюи...

ABOUTART: Личное – заметка в блоге #63516677

ABOUTART — Sat, 06 Dec 2014 11:06:17 +0300

а ти мені снишся безбожно
в продовженнях наших історій
у дзеркало шафи старої
заходжу неначе у храм

а там — коридор порожній
у лабіринтах апорій
і оживають апорії
під видом дитячих травм

а ти мені снишся безбожно
і бог – наче третій зайвий
стилістика монохрому
виказує сон уві сні

йдемó ми по-свóєму кожен
і кожен із нас – крайній
живéмо одне в однóму
мов титри в німому кіні

а ти мені снишся і снишся
а я тобі пишу і пишу
реальностей вже забагато
хоч все ірреально так

та ми генеруємо тишу
і ми розчиняємось в тиші
і кожен для кожного – свято
і кожен для кожного – знак

Ю.Іздрик

Читать на Вьюи...

ABOUTART: Личное – заметка в блоге #63516669

ABOUTART — Sat, 06 Dec 2014 11:04:18 +0300

осінь розлила туш і білила
і підмішала в шал
пасма туману
ожеледь дим і мряку
осінь постала
із амальгами вищерблених дзеркал
осінь сховалась у розділових знаках

попіл і сніг вибілять всіх
вкриють усе палімпсестом
як я не біг так і не зміг
рух обернути в лет
осінь тепер починається із
внутрішнього протесту
осінь – це просто такий поріг
або такий силует..

щораз більше відтінків сірого
шораз менше кольорів у спектрі
і немає такої віри
щоб якось рятувала від смерті
і немає такої смерті
щоби просто: раз – і нема..
йде повільно
прозора
і вперта
зима

мертвий сезон осінній
зовсім глухий як вата
час – збирати каміння
час – його називати

Ю.Іздрик

Читать на Вьюи...